22 червня 1941 року відбувся один з найбільш загадкових днів у світовій історії. Саме 22 червня розпочалася німецько-радянська війна, яка тривала від цього дня до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття.
А що було до цієї дати? Попри таємну угоду про ненапад між Сталіним та Гітлером (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина 22 червня атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Саме на цих землях, насамперед на землях України, відбулася основна частина Другої світової війни.
Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території. Через це Україна найбільше потерпіла, як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.
Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2.2 мільйони було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України — Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл. Не менш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в'язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель. Моя бабуся пережила нацистську окупацію, але найбільшим жахіттям свого життя вважала не війну з німцями, а голодомор 1932 — 1933 років.
Початок ХХІ сторіччя багато в чому нагадує нам 1941 рік. Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з найстрашніших у воєнній історії ХХ століття. Ми бачимо ту ж картину по наших кордонах у 2021 році. Агресія РФ проти України триває з 2014 року. В наш час фронт проти України тримають мілітарні корпуси ДНР та ЛНР. А за їх спинами на прикордонних теренах Росії розгорнуті регулярні війська Росії. На заході ми бачимо скупчення сил НАТО. Якщо уявити військовий конфлікт, то Україна знов у його центрі. Різниця — принципова. Незалежна Україна тепер у блоці демократичних держав. Але атакована вона недемократичною державою, Росією, яка має претензії, як на саму Україну, як державу, так і на нашу історію, мову та культуру. А це переводить конфлікт зовсім в іншу площину. У площину війни гибридної. Війни саме за нашу мову, історію, культуру — війни не тільки за землю.
Про те, що німці переходять кордон і бомблять радянські міста, Сталін дізнався близько 4 ранку 22 червня від начальника генштабу Г.К. Жукова.
Згідно "Спогадам і роздумам" Жукова, вождь не відреагував на почуте, а лише важко дихав у трубку, а після довгої паузи обмежився тим, що велів Жукову і наркому оборони Семену Тимошенко їхати на нараду до Кремля.
У підготовленій, але не виголошеній промові на пленумі ЦК КПРС в травні 1956 року Жуков стверджував, що Сталін заборонив відкривати вогонь по ворогу.
Напередодні війни, Сталін в травні-червні таємно перекинув до західного кордону 939 ешелонів з військами і технікою, під виглядом навчальних зборів викликав із запасу 801 тисячу резервістів, а 19 червня секретним наказом реорганізував прикордонні військові округи на фронти, що робили завжди і виключно за кілька днів до початку бойових дій.
"Перекидання військ було сплановано з розрахунком завершити зосередження з 1 червня по 10 липня 1941 р. На розташування військ вплинув наступальний характер планованих дій", — йдеться в опублікованій міноборони РФ в 1992 році колективній монографії — "1941 рік — уроки і висновки".
"Раптовість була, але лише тактична. Випередив нас Гітлер!" — заявив в 1970-х роках В'ячеслав Молотов письменнику Івану Стаднюку.
"Біда полягала не у відсутності в нас планів — плани були! — А в тому, що обстановка, яка раптово змінилася, не дозволила їх виконувати", — повідомляв маршал Олександр Василевський у статті, що була написана до 20-річчя Перемоги, але побачила світ лише на початку 90-х.
Президент Академії військових наук генерал армії Махмуд Гареєв вказував: "Якби плани оборонних операцій були, то зовсім по-іншому розташовувалися б угруповання сил і засобів, по-іншому будувалося б управління і ешелонування матеріальних запасів. Але цього не було зроблено в прикордонних військових округах".
"Основний прорахунок Сталіна і його вина полягали не в тому, що країна не підготувалася до оборони (вона до неї і не готувалася), а в тому, що не вдалося точно визначити момент нападу агресора. Попереджальний удар врятував би нашій Батьківщині мільйони життів і, можливо, привів би набагато раніше до тих самих політичних результатів, до яких країна розорена, голодна, яка втратила цвіт нації, прийшла в 1945 році", — вважав директор Інституту історії РАН академік Андрій Сахаров.
Ясно усвідомлюючи неминучість зіткнення з Німеччиною, керівництво СРСР до 22 червня 1941 року не бачило себе в ролі жертви, не гадало з завмиранням серця "нападуть — не нападуть", а напружено працювало над тим, щоб почати війну у сприятливий момент і провести її "малою кров'ю на чужій території". З цим згодні більшість дослідників. Різниця в деталях, датах і, головним чином, в моральних оцінках.
Проте, не всі таємниці довкола 22 червня 1941 року розкриті навіть через 80 років.
У цей трагічний день, напередодні і одразу слідом за ним, відбувались дивні речі, що не вкладаються ані в логіку підготовки до оборони, ані в логіку підготовки до наступу.
Заснованого на документах і свідченнях учасників подій пояснення їм немає, і навряд чи воно з'явиться. Є лише більш-менш правдоподібні здогади і версії.
Неймовірно, але факт: загальну мобілізацію, як і воєнний стан на залізничному транспорті у СРСР оголосили не у день початку війни, а лише 23 червня, при тому, що кожна година затримки давала противнику додаткові переваги.
Відповідна телеграма наркома оборони надійшла на Центральний телеграф о 16:40 22 червня, хоча з раннього ранку більш актуального завдання у керівництва держави, мабуть, не було.
При цьому короткий, всього з трьох речень, текст, написаний сухою канцелярською мовою, не містив ані слова про віроломний напад, захист батьківщини і священний обов'язок, ніби мова йшла про рутинний заклик.
Сталін нібито задоволено зауважив Берії, що у нас, мовляв, таке неможливо, ми у своїй армії лад навели.
Правда, виявити документ в німецьких чи радянських архівах не вдалося.
Ізраїльський дослідник Габріель Городецький пояснює дії Сталіна панічним страхом і бажанням будь-якою ціною не дати Гітлеру приводу для агресії.
"Сталін гнав геть будь-яку думку про війну, він втратив ініціативу і був практично паралізований", — пише Городецький.
Опоненти Городецького заперечують, що Сталін не боявся в листопаді 1940 року устами Молотова жорстко вимагати у Берліна Фінляндію, Північну Буковину та базу в Дарданеллах, а на початку квітня 1941 року укласти договір з Югославією, який розлютив Гітлера і при цьому не мав практичного сенсу.
Демонстрацією ж оборонних приготувань спровокувати потенційного противника не можна, а можна змусити зайвий раз замислитися.
"Маючи справу з небезпечним ворогом, слід, напевно, показувати йому, перш за все, свою готовність до відсічі. Якби ми продемонстрували Гітлеру нашу справжню міць, він, можливо, утримався б від війни з СРСР у той момент", — вважав досвідчений штабіст Сергій Іванов, який згодом дослужився до генерала армії.
За версією Олександра Осокіна, Сталін, навпаки, навмисно підштовхував Німеччину до нападу, щоб постати в очах світу жертвою агресії і отримати американську допомогу.
Критики вказують, що гра в цьому випадку виходила аж надто небезпечна, ленд-ліз не мав в очах Сталіна самодостатнього значення, і Рузвельт керувався не дитсадковим принципом "хто почав?", а інтересами національної безпеки США.
Те що Сталін готувався до наступальної війни — доведений факт. Те що Гітлер готувався до війни з СРСР — Сталін теж знав. Знав і орієнтовні дати початку війни, що планували німці. Але Сталіну був потрібен “привід до війни” — перший удар з боку нападника. Маючи беззаперечну перевагу в силах майже по всім пункам, СРСР планував "героїчно відбити підступний напад" і почати "звільняти" Європу. Але — "щось пішло не так". Практика бліцкрігу на перших порах буквально приголомшила Червону Армію. Але і німці не все врахували. З кожною сотнею кілометрів наступ йшов все важче і важче. В результаті — війна пішла не так, як планували і в Берліні, і в Москві.
І.Бредіхін
За матеріалами іноземної преси.
