У Дружківці живе фаховий краєзнавець Качур Володимир Васильович. Він вже був присутній на шпальтах “Провінції” з розвідкою про існування запорожських старожитностей на місці майбутньої Костянтинівки «Берега Торца как исконная Украина» у №42 від 15.10.2008. У серпні цього року Качур працював в київських архівах та книгосховищах, де він розшукував фактаж по дружківській історії.
У дружківській багатотиражці Торецького машинобудівельного заводу “Ворошиловець” “№290 від 25.12.1937 року він знайшов матеріал, який має пряме відношення до історії нашого міста.
Резолюції цехових мітингів (вагонеткового та інших): “З великим захопленням робітники нашого заводу підтримали рішення пленуму Костянтинівської міськради та робітників Костянтинівки прохати уряд присвоїти місту Костянтинівка ім'я Миколи Івановича Єжова”.
"Микола Єжов один з кращих наркомів сталінської виучки. Той, що по-більшовицьки очолив НКВС та настирливо бореться з ворогами народу. Ми підтримуємо рішення про присвоєння Костянтинівці імені сталінського наркома".
Про Єжова та про грудень 1937 року в Костянтинівці та у країні рад можна сказати більш змістовно. Єжов, як і багато інших, свою дореволюційну біографію вигадував. Він не мав пролетарського походження, дід та батько служили в поліції та тримали трактир. Також Єжов не мав чисто арійського(російського) походження. Зросту був маленького 1.51 сантиметрів, що не дозволило йому зробити військову кар'єру, з армії його відправляли, чи у відставку, як з царської, чи кудись у тил, як з червоної. Але у червоному тилу він пішов по партійній лінії, і кар'єру зробив стрімку. Йому прислужилося, що він вдало розрулював напружені міжнаціональні стосунки по російських регіонах між татарами та росіянами, мордвою та росіянами, семипалатинськими казаками та казахами та киргизами. Казахстанський археолог і письменник Юрій Домбровський, який пройшов не один табір, писав про нього: “Це була чуйна, гуманна, м'яка, талановита людина. Будь-яку неприємну особисту справу він обов'язково намагався вирішити келійно, спустити на гальмах”. Саме таку характеристику давали Єжову всі, хто його знав у середині 1920-х.
А головне, що зрозумів тоді Єжов — своє неросійське походження по-материнській лінії треба ретельно приховувати. Єжов досконало знав польську та литовську мови — материнське національне виховання.
Єжов в автобіографії написав, що має лише два роки початкової освіти і сам навчився грамоті. Але у 1920-х роках він так багато читав, що його прозвали “Колька-книжник”. Саме Єжов знищував освічених старих більшовиків - “ленінську гвардію”, а вже на фоні нового Політбюро сталінського набору Єжов міг вважатися інтеліктуалом.
У 1934—1938 роках біографія Єжова вже “виступила з туману”. Він член ЦК ВКП(б), голова Контрольної партійної комісії при ЦК ВКП(б), одночасно член Оргбюро ЦК і (з 1935 року) член ВиконкомуКомінтерну. З вересня 1936 Єжов очолює НКВС СРСР. У 1937—1938 роках. — кандидат в члени Політбюро ЦК, член ВЦВК. З 1938 року — нарком водного транспорту, але 1938 — це вже закат. У 1937—1939 роках Єжов— депутат Верховної Ради СРСР. 26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Молотовської виборчої округи міста Києва.
Роки, коли наш герой очолював наркомат НКВС назвали “єжовщиною”. Кількість розстріляних, забитих насмерть на допитах, померлих на етапах та від виснаження в концтаборах — під мільйон. З 1937 року Єжов почав жорстко вичищати органи від нацменів — євреїв, поляків, латишів, німців, і Росія видохнула: “Наш прийшов. Дочекались”.
У грудні 1937 р. було започатковано антисіоністську кампанію. Якщо у 1935 р. в НКВС працювало 40% євреїв, то в 1940 р. їх там залишилось всього 4%. Тільки у 1-й пол. 1938 р. було заарештовано 279 учасників «сіоністського підпілля», ліквідовано «бундівські комітети» у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Вінниці і Молдавській АСРР.
“Єжовщина” - це початок російського сталінського шовінізму.
Саме під час “єжовщини” у 1937 році тривало викриття «контрреволюційних організацій», серед яких були «Національна спілка німців на Україні», «Контрреволюційна троцькістська диверсійно-шкідницька організація», «Антирадянська націоналістично-латиська контрреволюційна організація» та багато інших. Розстрілювали всіх, крім німців. Сталін побоювався реакції Гітлера, тому німцям давали строк та відправляли у табори. Відмітимо реверанси Сталіна у бік нацизму задовго до Пакту Молотова-Рібентропа 1939 року.
Восени 1937 р. в Україні з ініціативи Л. Кагановича на Донбасі була викрита «шкідницька» організація, внаслідок якої було заарештовано 140 керівних працівників Донецького басейну – директорів заводів.
1937-й рік став переломним у долях багатьох в’язнів-українців на Соловках. «Чистка» Соловецької тюрми особливого призначення ГУДБ НКВС СРСР була проведена особливою трійкою під головуванням Л. Заковського. Серед тих, кому винесли смертний вирок, була велика група в’язнів-українців (М. Зеров, М. Куліш, Л. Курбас, А. Крушельницький, М. Ірчан-Баб’юк, С. Рудницький, М. Яворський). 1 тис. 116 в’язнів вивезли в урочище Сандормох у Карелії, де 27 жовтня – 4 листопада 1937 р. фактично знищили 1 тис. 111 осіб. Ціна “єжовщини” для України — нищення нашої культури.
У грудні 1937 був пік популярності Єжова. Вся країна шумно відзначала двадцяту річницю ВНК—ДПУ—ОДПУ—НКВС. Газети друкували крупні портрети Дзержинського і Єжова. У їх честь складалися вірші, розучувалися пісні. Піонерські загони змагалися за право носити їхні імена. У обстановці загального тріумфування з нагоди знаменної дати 20 грудня у Большому театрі відбулися урочисті збори. Разом з Єжовим в президії сиділи Молотов, Ворошилов, Каганович і Хрущов. З основною доповіддю виступив Анастас Мікоян. Не було таких чудових ступенів, якими він не увінчав би заслуги «чудового, непохитного більшовика», талановитого «сталінського учня» і «улюбленця радянського народу».
Саме у ці дні костянтинівське начальство організувало “ініціативу прлетарських мас”, про яку наші радянські краєзнавці “підзабули”. Не тільки дореволюційну, але і радянську історію Костянтинівки треба писати заново. Влітку 1937 місто Сулимов на Північному Кавказі стало Єжово-Черкесськом — унікальний випадок в історії, — саме при Єжові партноменклатурщик Сулімов був розстріляний, а місто, назване ім'ям жертви змінило назву на ймення його вбивці (з 1939 року місто стало називатися Черкеськ). Бог не допустив комуністичного перейменування Костянтинівки. Якби не вірив, то, дивлячись на історію Костянтинівки, увірував би.
Помилково вважають, що Єжов — одна з найбільш зловісних фігур в оточенні Сталіна. На закритому засіданні ХХ з'їзду КПРС Микита Хрущов назвав його «злочинцем і наркоманом». А він сам не такий? А у Дзержинського, чи у Мехліса менше невинної крові на руках?
Карикатурист Борис Єфимов писав, що Мехліс по дружбі розповідав його братові М.Кольцову, як проводилися арешти: «Мехліс показав йому декілька слів, написаних червоним олівцем і адресованих Єжову і йому, Мехлісу, з наказом заарештувати всіх згаданих в свідченнях осіб… Єжову залишалися „чисто технічні деталі“ — оформити „справи“ і виписати ордери на арешт».
До Єжова очолити НКВС для проведення “великого терору” відмовився друг Сталіна абхазець Нестор Лакоба. Його вбили. Якби Єжов відмовився, то його вбили б на три роки раніше, а терор проводив би Хрущов, чи Мехліс, чи Мікоян, та будь хто з правлячої сталінської наменклатури.
Треба сказати чесно, що навесні 1937 року терор поширився з партійного керівництва на міське населення. Єжов призначив ліміт арештів, страт (категорія 1) і тюремні терміни (категорія 2) на кожну область. Цю операцію розраховували провести за чотири місяці, починаючи з 5 серпня і витрачаючи 75 млн. рублів (головним чином на оплату залізничного тарифу). Найбільших втрат зазнали зовсім не національні меншини, партійні кадри чи офіцерські кадри Червоної армії. Найбільш постраждали люди пересічні, пролетарі.
Пройшли чотири місяці, і терор тільки набирав сили. Через півтора роки первинні ліміти перевищили удев'ятеро. Главі смоленського НКВД Ежов радив, що краще зробити надто багато, чим недостатньо.
Але у суспільній свідомості залишаються люди не пересічні, а непересічні. Ті ж пітерські поети-оберіути. Хармс насмілювався у 1937 році писати такі дитячі вірші, а Олейников їх друкував. Діти, можливо, не розуміли подвійний смисл дитячих віршиків 1937 року, але їх батьки все розуміли:
«Із дому вийшов чоловік з палицею й мішком
І в дальню подорож пішки пішов, пішки пішов.
Він йшов все прямо та вперед. Дивився все вперед.
Не спав, не пив, Не пив, не спав. Не спав, не пив, не їв.
І ось нарешті зранку він у темний ліс зайшов. Зайшов і зник, зайшов і зник той чоловік».
Серед заарештованих поетів був і Микола Олейников. Саме він виконував завдання комуністичної партії організувати в Донбасі пролетарський журнал “Забой”. У рідній донській станиці його жорстко відшмагали нагаями. Тому донський казак пішов з українцями-іногородніми проти казачого Дону. Громадянську пройшов у Першій конній Буденного (росіяни, як у них заведено виправили українське прізвище на “Будьоный»). Слідчий, майор Яків Перельмугер, якого самого розстріляють через два роки, сказав поетові: "Я знаю, що ви неповинні, але на вас випала доля, і ви повинні підписати цей липовий протокол, інакше вас битимуть до тих пір, поки ви не підпишете або не помрете" . Чесна розмова двох ветеранів громадянської, які, безумовно, поважали один одного, можливо, і воювали на одних фронтах. 24 листопада 1937 Олейникова розстріляли, як японського шпигуна.
В порівнянні з Олейниковым або Хармсом, Заболоцькому пофартило: його заарештували 19 березня і катували, але за допомогою своєї фантастичної уяви він майже відразу з'їхав з глузду. Психіатричні випадки тільки дратували мучителів з НКВС, і вони швидко упекли Заболоцького в ГУЛАГ, де його талант кресляря і його природжена чарівливість врятували його від непосильної праці, Заболоцкий був єдиним великим поетом, що пройшов ГУЛАГ і передав віршами те, що він там випробовував:
“Так от вона, засмучена країна, Гіпербореський інтернат, В якому бачив давній Пліній Жерло, простягнутеє в ад!”
Тільки один радянський письменник, Михайло Шолохов, наважився в довгому листі до Сталіна викрити жахливе свавілля Єжова. Шолохов ризикував життям, і, можливо, його листи навели Сталіна на думку, що вже пора зупинити Великий терор або продовжити його вже без Ежова. Живучи як старорежимний князь, з прислугою, з автомобілем і з власними стадами серед тих козаків, з життя яких він сплітав епопею "Тихий Дон", Шолохов вирішив не мовчати. Шолохов засідав на районному комітеті партії і управляв, оскільки можна було, станицею Вешенська. Він вів постійну боротьбу з ростовськоми та місцевими чекістами. Його ворог був союзник Ежова, Юхим Євдокимов, який звинуватив двоюрідного брата Шолохова і декількох знайомих в контрреволюційний діяльності і піддав їх тортурам. Шолохов добився звільнення двох близьких друзів і свого брата, але це все, що він зміг.
Серед абсолютно божевільних кроків Шолохова, у війні з Єжовим і зваблення його дружини, секс з якою в готелі "Националь" підслуховували пильні енкаведешники і передали запис Ежову. Але до цього часу у Ежова залишалася чисто символічна влада: без підпису свого наступника Берії він вже не мав права на відплату. Здається, що Шолохова, єдиного не розстріляного з коханців жінки Єжова, врятувало те, що Сталін особисто був зацікавлений в його порятунку.
Як на мене, не про Жукова чи Берію вийде цікавий серіал, а про Їжакова в кровавому тумані совєцького терора може вийти щось надзвичайно цікаве.
Стверджують, що Єжов ще до свого арешту «знав, що відбувається; він розумів, що Сталін ним користується як палицею для знищення кадрів, перш за все старих більшовицьких кадрів, і заливав свою совість горілкою».
А Костянтинівка так і не стала Єжовськом у 1937, як Сантуринівкою у 1917, чи Стєклоградом під час хрущовської обіцянки побудувати комунізм у 1980 році.
І.Бредіхін, В.Березін.
