У “Провінції” була колись така рубрика - “Старе місто”. Я завдяки цій рубриці став постійним автором газети. “Провінцію” купував у роздріб, і купував тільки тоді, коли в газеті у рубриці “Старе місто” було цікаве для мене старе фото. А потім і сам став писати для газети переважно на історико-краєзнавчі теми.
Костянтинівські комсомолки займаються військовими вправами (1931 рік)
Коли у мене з'явилося це цікаве костянтинівське фото (електронна копія) шістьох комсомолок з рушницями початку 1930-х, то воно вимагало коментаря. У себе в архіві натрапив на ксерокопії старого “Забою”.
Так ця стаття і з'явилася.
Фото є дуже непрофесійним і постановочним. Поза шести дівчат-комсомолок ненатуральна. Комсомолки комусь ніби погрожують своїми рушницями, але якщо вистрелять, то віддача кине їх на спину. Не спираються вони на опорну ногу, яка повинна бути відставлена назад. Тому високо задеруть активістки, які падають ноги. А ворог не злякається. Цікаво, що інструктора з стрільби майже не видно за дівчатами. Композиція кадра тому хромає.
У 1927 році виникає гостра радянсько-британська криза. Міністр закордонних справ Великобританії Джозеф Чемберлен направив СРСР дипломатичну ноту з вимогою скасування “антибританської пропаганди” і військової підтримки революційного гоміньданівського уряду в Китаї.
СРСР та Великобританія розривають між собою дипломатичні відносини. Радянський Союз розпочинає антизахідну, антикапіталістичну пропагандистську кампанію.
Причини лежать на поверхні. Колективізація, криза хлібозаготівлі, аварії на виробництві, розгром правого та лівого ухилів в партії і т.п. Зовнішня загроза майстерно використовується правлячим режимом.
У 1929 році весь капіталістичний світ потрясла найглибша економічна криза. Для пропаганди в СРСР ця криза стала ознакою згасання капіталістичного ладу, який показує всьому світу свої недоліки на фоні переваг соціалістичної системи СРСР. Згідно з офіційною точкою зору, в Радянському Союзі в цей час мав місце «зростаючий підйом соціалістичного господарства».
Дійсно, буквально на очах всього світу швидкими темпами створювалася радянська промисловість. Пізніше всьому світові відкриється справжня ціна успіхів соціалістичного будівництва. Але тоді у прихильників ідеї світової революції ще живі були надії на наближення штурму «капіталістичних порядків», насамперед в Китаї.
Від 1927 в СРСР йшло активне залякування населення майбутньою війною СРСР чи не з усім капіталістичним світом.
У номері №3 артемівського (бахмутського) журналу “Забой” була надрукована стаття французького письменника Ромена Роллана “Я стану на бік СРСР, хто б не був його ворог”. Статтю супроводжують світлини, які один в один повторюють нашу костянтинівську фотографію, але зроблені більш якісно. Тому я вважаю зваженим датуванням фото 1931 роком.
Ось як оцінює Р.Роллана українська Вікіпедія: “З великим зацікавленням Р. Роллан слідкував за втіленням ідей соціалізму в СРСР. Однак сприйняття цих ідей письменником було надто романтичним і дещо розпливчастим. Багато років. Роллан вів листування з Максимом Горьким та молодою російською поетесою й перекладачкою Марією Кудашевою, яка у 1934 р. стала його дружиною (з Клотільдою Бреаль письменник розлучився у 1901 р.), великим другом і помічником. Влітку 1935 р., з 23 червня по 21 липня на запрошення Максима Горького Ромен Роллан перебував в Радянському Союзі”.
В КДБ таких людей називали «полезными идиотами». А от як його оцінює “Забой”: “Ромен Роллан — велетенський розум Европи, автор ґеніальних творів, що стали символом віри сотен тисяч людей, зняв свій могутній голос на захист СРСР. В ряді статей він викриває хижацькі прагнення капіталістів”.
“Ромен Роллан у статті, надрукованій у “Нувель Ревю Мондьяль”, викриває пан-Европу і обороняє СРСР.
Рік з чимось тому, пише Ромен Роллан, - я різко викривав у журналі “Европа” таємні переговори, що були протягом кількох років між Арнольдом Рехбергом, німецьким магнатом калія, і аферистами від французького націоналізму — ці жахливі проекти (їх прилюдно ствердив сам Рехберг) французько-німецького воєнного союзу, що дозволяли відродитися ним, військовій промисловості, за умови участі в її прибутках і капіталістів французької промисловости. Тепер галасують про те, що ці переговори набрали активності більшої, ніж будь коли. Німецька велика промисловість, якій тепер економічна криза недозволяє залучити до військового виробництва досить великих капіталів, шукає фінансової допомоги Франції, щоб піднести військову промисловість Німеччини, пропонуючи Франції, разом з частиною прибутків, можливість збільшити і французькі озброєння. Ці дивовижні проекти військового співробітництва становлять один з таємних стрижнів нової пан-Европи. Дві наймогутніші держави Заходу не будуть збільшувати своїх озброєнь і армії, щоб тільки залишитися зі зброєю в руках. Ці два зголоднілі черева, звичайно, хочуть здобичі, яку вони пропонують одне одному розділити, тому, що не можуть впоратися з нею нарізно.
Де ж ця здобич?
Намічено здобич — СРСР”.
Я нагадую, що через 2 роки Гітлер прийде до влади, а радянська преса розказує казки, як капіталісти двох демократичних країн Европи мріють “заробити” на розгромі СРСР (!?)
“Коли досі всі плани, утворювані проти нього, не мали успіху, це пояснюється тим, що, на щастя для Радянського Союзу, великі інтернаціональні злодії, англійсько-німецько-французькі капітани від грабунку, досі не можуть договоритися про розділ шкури ведмідя. Але коли дійдуть до згоди й реалізують европейський блок воєнний і діловий, то можна думати, що цей блок залишиться бездіяльним перед лицем радянського ладу, що є його запереченням в галузі соціальній і що своїми успіхами загрожує його існуванню”.
Військово-політичний “прогноз” Роллана на грані клініки.
“Щодо мене — я відкриваю мої карти: якщо СРСР загрожуватимуть, хто б не був його ворог, я стану на бік СРСР.
Я не позбавлений голосу, і я часто говорив Радянському Союзові в лице про те, що мені здавалося в нього за неправильне, але я вірю і знаю, що він здійснює найгероїчнішу спробу, найтвердішу надію майбутнього. Якщо він зникне, я більше не цікавитимусь майбутнім Европи. В галузі соціальній я тоді вважатиму її за засуджену навіки.
Я хочу, - закінчує Роллан, - проти всяких сподівань сподіватися, що цих величезних сутичок народів, сутичок двох половин людства можна уникнути. Але якщо вони вибухнуть, я надто близький до смерти, щоб приховувати свої думки. Я говорю СРСР'ові Леніна та Азії Сун-Ят-Сена і Ганді: “Брати, розраховуйте на мене. Я тільки людина, одна з мільйонів. Але ця людина говорить і говорила все своє життя незалежним голосом Заходу, вона була вільним трудівником, братом вільних трудівників усього світу, що прагнуть прокласти шлях до утворення всесвітньої спілки праці — вільної від забобоніві рабства, рас, каст і клясів”.
І я говорю Европі: “Засвій усі нові вільні форми життя. Ти задихаєшся в своїй шкарлупі минулого — славній, але оконченій. Скинь її, дихни вільно і не заважай нам глибоко дихати — нам потрібний дім, нам потрібна батьківщина просторіша, ніж Европа”. Моя батьківщина не Вчора.
Моя батьківщина Завтра. І ранковий дзвін цього “Завтра” вже залунав”.
Проект Радянського Союзу — майбутнє Европи? Дурдом відпочиває.
Але в “Забої” багато і відомостей про Костянтинівку початку 1930-х:
"Щоденник" "Забою" у №3
Костянтинівка
З початку осени 1930 в Костянтинівці організувався осередок “Забою” районного масштабу, що об'єднав у собі літературний молодняк усіх заводів Костянтинівки. В осередку спочатку нараховувалося 15 чол., головним чином, фабзавучників, а після жовтневої конференції “Забою”, та виступів бригади “Забою” на Жовтневі свята 1930 року в Костянтинівці, чисельність осередків збільшилась коштом робітників-ударників, покликаних до літератури. Зараз цей осередок нараховує 25 чоловік.
Випущено досі один нумер літсторінки при газеті “Знамя индустриализации”.
Проведено три вечори учбових, але учбова та громадсько-корисна праця в осередку стоїть незадовільно. Вся робота осередку зводилась до розбору власних творів членів осередку. Масової роботи в клюбах, касарнях не проводиться. Зв'язку з іншими осередками немає. Ці всі негативні сторони пояснюються перевантаженістю на громадській та партійній роботі керівної частини осередку.
Недавно організувався осередок на заводі ім.Фрунзе, який нараховує зараз 12 робітників-ударників. Осередок випустив літсторінку в заводській багатотиражній газеті “Фрунзовец”. Організовано було виставку “Забою” в бібліотеці, налагоджено тісний зв'язок з бібліотечним рецензентським гуртком. Праця осередку, порівнюючи з першим, багато жвавіша”.
Щоденник "Забою" (обкладинка) №1
За час призову ударників-робітників до літератури “забойських” осередків по підприємствах Донбасу збільшилося на 12. Усього на сьогодні “Забой” має 27 осередків.
Нові осередки організувалися в Костянтинівці на заводі ім.Фрунзе, на Тошківській рудні Попаснянського району, в Сталіному — на шахті “Вітка”, на шахті “Лідіївка” й на Амвросієвському цементному заводі. В Луганському два — один на заводі ім. Косіора і один на заводі №60. На “Донсоді” - один, в Часовому-Ярі — один, один в Маріуполі на заводі ім. Ілліча, в Слов'янському один, в Лисичанському на заводі “Пролетар” і один у Щербинівці на шахті Центральна.
“Призов робітників-ударників до літератури — не кампанія, а система роботи.
Перший етап призову робітників-ударників до літератури в Донбасі закінчився — в наслідок праці “Забою” та профспілок ми вже маємо зараз 12 нових літосередків. Але треба одверто сказати, що вся ця робота є лише початок до величезного літературного пролетарського руху. Й цей рух треба систематично розгортати й організаційно закріплювати надалі. Для цього необхідно провести таку роботу:
Там, де призов ударників до літератури пройшов більш-менш задовільно, треба негайно налагодити учбову працю літгуртків. Тому що без учоби, без допомоги оволодіти діалектичною марксистською методою та технікою письменницького ремества робітникам-ударникам, покликаним до літератури, буде дуже важко просуватися вперед.
Треба зазначити в зв'язку з цим, що вся робота осередків “Забою”, які зараз значною мірою поповнені ударниками, повинна проходити так, щоб літературна учоба була щільно пов'язана з загальними питаннями світогляду, сьогоднішньою класовою практикою пролетаріату.
Туди, де призов ще не розгорнуто як слід, треба кинути всі кращі сили “забойського” та профспілкового активу, аби призов не було зірвано.
Зокрема, це треба мати на увазі профспілкам і осередкам “Забою” таких районів Донбасу, як Горлівський, Кадіївський та Луганський, бо саме тут найгірше було проведено призов.
Останній пленум “Забою”, на доповідь про попередні підсумки призову, між іншим, відзначив, що деякі профорганізації майже зовсім не беруть участі в роботі призову. Неприпустиме ставлення окремих профорганів каже про те, що вони досі ще не зрозуміли, що призов ударників до літератури — це одна з найважливіших робіт профспілок, що, нарешті, призов є політична кампанія, яку треба розглядати не як кампанію в її вузькому розумінні, а як постійну систему роботи цілої профспілкової організації.
Ще треба запам'ятати всім профспілкам, усім профорганам. І ті профорганізації, які ще й досі плентаються в хвості, повинні вкупі з “Забоєм” - цим боєвим загоном основної пролетарської організації письменників України — ВУСПП'у — негайно підтягнутись.
Особливо треба підтягнутись культсекторам профспілок, бо вони безпосередньо керують призовом, вони й відповідатимуть за проведення призову.
Ми певні, що профспілки Донбасу вкупі з осередками “Забою” зроблять усе можливе для того, щоб призов ударників до літератури було проведено по всіх районах Донбаса”.
З статті Н.Потапчик у №1 “Забою№ за 1931 рік.
І.Бредіхін
Далі буде.
