Весь 1917 рік тривали партійні змагання в популізмі. Абсолютним переможцем виявились більшовики В.І.Леніна – партія РСДРП(б). У переможців була фора – мільйонне німецьке фінансування. Переможці без перешкод створювали та змащували грошима німецького генерального штабу свою пропагандистську машину: на початок листопада (кінець жовтня по старому стилю) 1917 року в одному Петрограді більшовики мали 53 газети майже мільйонним накладом кожен день.
Чим глибшою ставала криза, чим сильнішою анархія та розвал в економіці, тим ближчими ставали комуністи до здобуття влади. Ленін та комуністи були королями популізму.
В 1917 році перша світова війна тривала вже три роки. Залізничний транспорт прийшов у стадію занепаду. Зменшувалася доставка сировини на заводи та фабрики. В Донбасі з березня по вересень 1917 року зменшився видобуток вугілля на 23,4%. Виробничі потужності доменних печей використовувалися на 54%. А виплавка чавуна, заліза та сталі впала більш, ніж на третину. Можна наводити і наводити скорботну для країни, що перебуває у стадії війни статистику, але додам лише один приклад, з’явилися нові банкноти номіналом 20 і 40 рублів — «керенки», як їх називали, що вказувало на «небувало високу» інфляцію. Ціни зросли у 10-12 разів, а зарплати робітників лише у 3-4.
Як жити далі?
До речі, у 2019 Україна воює п’ятий рік. Росія економічно нищить нас, як може. Чого вартий намір «братів» заблокувати, чи, принаймні, обмежити наші морські комунікації на азовському морі.
Марксистські ідеї утвердились у радикальних революційних колах Росії як наслідок популізму (народництва) російської інтелігенції, яка до часу не спромоглася здобути підтримки широких мас. Колишній популіст (народник) Плеханов (1856–1918) став першим в Росії марксистом.
Їх лозунги були як нездійсненні, так і утопічні. «Мир без анексій та контрибуцій», наприклад. Брехун Ленін обіцяв завершити світову війну, але не казав, що за рахунок її перетворення у громадянську для народів Російської Імперії. З усіма кривавими та руйнівними наслідками на десятиріччя вперед. «Без анексій та контрибуцій?»
Як Ленін міг роздавати обіцянки за Німеччину, Францію, Японію, Італію та Британську Імперію? Німеччина анексувала в 1918 році Прибалтику, Україну, Білорусію, Закавказзя, додайте чималеньку контрибуцію. Франція та її союзники анексували значні території Німеччини, а про фантастичні репарації з переможеної Німеччини я вже промовчу.
Революційний Пітер. А на сусідній вулиці йшла маніфестація на захист прав народу...
Ті лозунги, що казав Ленін в 1917 були нездійсненною нісенітницею, але народ хотів почути щось подібне. І малоосвічені люди пішли за брехунцем Вованом.
У наші часи є політики, що обіцяють «Мир в Донбасі». Маячня. Так їх Путін і послухає. Але є люди в Україні, які хочуть чути саме такі нездійсненні речі.
У 2014 році в нашому міському виконкомі секретарки обговорювали платню секретарок московських. Ідіотки вважали, що мета російської агресії, це зробити їх життя таким, як в російському зомбоящику. І так, я думаю, по всьому Донбасу. Що взяти з людей, які дивляться російське телебачення? Це як в 1941 вірити німецькій пропаганді.
Окупований Донбас отримав зубожіння та нескінченну, бо Росії вигідна, війну.
А як було в 1917 в Донбасі, і, зокрема, в Костянтинівці? Ось яку характеристику цьому періоду дали самі сучасники (Г.Степовик, М.Подоляк, Т.Олійник, К.Максименко-Тичина, К.Сіврюк. «Листи від українських хліборобів до української інтелігенції». Відень, 1921): «Ціла революція, як російська так і українська, пройшли під гаслом соціалізму. Коли ж тепер хто говорить про інші того часу гасла: демократизм, народоправство, інтереси народу, або тому подібні, то він свідомо, або несвідомо дурить себе й інших. «Соціалізм» тоді в собі обнімав і цілком вичерпував оті всякі інші гасла. При ньому всім (а особливо «трудовому народові»), як ви говорили, має бути добре, він сам собою поладнає усі справи, в нім самім розв’язання усіх питань!»
У лютому 1917 саме такі «соціалістичні» настрої охопили країну. Це виражалося не тільки у двовладді. Поруч з «соціалістичними» Радами існував уряд, в якому міністрів-соціалістів ставало все більше. Робітники реально брали в свої руки важелі управління країною. Результати були жахливими. Наприклад, без фінансово-економічного обґрунтування зростали зарплати для найманих працівників в усіх галузях господарства. «Один з лідерів кадетської партії Н. Кутлер в доповіді Тимчасового уряду в травні 1917 р. повідомляв, що на 18 підприємствах Донбасу з валовим прибутком в 75 млн рублів в рік робітники вимагали підвищення зарплати на 240 млн». Робітник став заробляти більше, ніж інженер. На залізниці в кінці 1917 року начальник залізничного депо отримував 100 рублів на місяць, а простий слюсар — 300 рублів, начальник дільниці служби колії отримував 120 рублів, а його робітники — понад 200 рублів.
Ось вимоги робітників скляної промисловості, які були прийняті на профспілковому з‘їзді, який відбувався навесні 1917 в Костянтинівці: «З'їзд визнав вищевказані житлові умови робітників вкрай шкідливими для виховання дітей. Також кількість здорового повітря недостатня, а тому з’їзд зобов'язовує фабрикантів і заводчиків (...? нерозбірливо) надавати безкоштовні квартири, без винятку для всіх робочих нижченаведених розмірів: для сімей з двох до 5 членів — дві кімнати і кухня, для сімей з 5 і до 10 членів – з 3 кімнат і кухні. Вся обстановка квартир, а саме: стіл, стільці, кушетки, ліжка повинні бути від заводу і не останньої якості. Опалення та освітлення повинно бути від заводу і безплатно. При квартирі повинні бути два сарайчика для господарської необхідності. Всі ремонти квартирного інвентарю повинні бути за рахунок заводу. При розрахунку квартирний господар зобов'язаний здати інвентар, що числиться на ньому. Всі речі повністю. У випадку ж недостачі таких господар квартири повинен сплатити вартість відсутньої речі. Для одиноких робочих і робітниць повинні бути надані квартири також безплатно у вигляді кімнат, номерів, а жити в таких не більше ніж двом особам. Спостереження за чистотою і прибиранням кімнат, номерів лежить на обов'язках заводу. Колонія заводу, фабрики повинна бути неподалік від фабрики, заводу. Вулиці колонії повинні бути в чистому вигляді і з боків їх повинні бути тротуари для проходу. Колонія має бути освітлена електрикою або газонагрівальними ліхтарями. Охорона колонії сторожами обов'язкова. ПРИМІТКА: завідування квартирами і розподілом їх повинно бути віддано повністю у розпорядження професійних спілок для санітарного спостереження».
Як це вам? Костянтинівські профспілки знаходилися під контролем меншовиків. Меншовики мали потужний вплив на Донбасі та на Україні десь до середини 1917. В Костянтинівці меншовики збережуть свій вплив значно довше. У нас до кінця 1917 року і на початку 1918 місцеві більшовики будуть заслабі і потребуватимуть зовнішньої підтримки.
Меншовики вимагають від власників скло та хімічних заводів півдня європейської частини Росії, щоб вони побудували комунізм для своїх найманих робітників. У 1917 році меншовики вважали, що Росія до розбудови соціалізму ще не здатна. Не вистачає ані культури, ані рівня цивілізованості. Тому революція в Російській імперії буржуазна, хай буржуазія і розбудовує нову демократичну Росію. А справа меншовиків прослідкувати, щоб ця нова Росія мала соціальне спрямування.
Щось подібне вдалося побудувати у Швеції, Німеччині, інших європейських країнах. Я впевнений, що, якби не було жахіття Великої Жовтневої соціалістичної революції,то щось подібне на Швецію російський пролетаріат побудував би.
Але зіграла свою «роль особистості в історії» фігура Леніна. Він був впевнений у своїх силах побудувати «тисячелітній комуністичний рейх» на уламках Російської імперії. Вже через кілька років він зрозумів, що комуністи не змогли нічого побудувати. Навкруги були лише мільйони загиблих в громадянській війні, мільйони померлих від голоду, зруйновані заводи, непрацюючі шахти, поля, що не обробляються. Голод, відсутність елементарних умов для нормального життя. Побудували неефективний державний капіталізм — те, проти загрози чого попереджав Маркс.
Але вже практика побудови комунізму в Донецько-Криворожській республіці (ДКР) показала у 1917-1918 роках цілковиту безглуздість ідеї робітничого самоуправління. Ось приклад одного конфлікту тих часів на пляшковому заводі Костянтинівки. 1 жовтня 1917 року зупиняється басейн №4 на холодний ремонт. Бельгійська адміністрація не може домовитись з профспілкою — скільки платить робітникам під час простою басейну і на яких умовах і де будуть працювати склороби під час вимушеного простою. Створюється примиряюча камера. Як сказано в серпневому законі, троє робітників і стільки ж з боку адміністрації. Голова та секретар – бельгійці. Але домовленості на переговорах 28 вересня досягнути не можуть. Протокол про переговори складають лише 16 листопада.
«Платити майстрам 2/3 їх середнього заробітку до 22-х змін. Пляшковикам, відбивальникам і повертальникам 2/3 їх поденного заробітку…
Середній заробіток майстрів визначається вереснем місяцем. Басейн №4 зупиняється на ремонт в неділю 1-го жовтня 1917 року. Ремонт триватиме близько місяця».
Але підписів бельгійських представників під документом немає. Відказались підписувати? Підписи тільки місцевих профспілкових діячів. Ситуація для Донбасу часів ДКР типова. Вимоги пролетарів занадто великі.
Підприємці намагалися пояснити пролетаріям, що «ніякі надбавки робітникам не полегшують їх положення внаслідок того, що кожна надбавка спричинить відповідне подорожчання життя». Однак процеси, які були запущені в лютому 1917 року, зупинити вже було неможливо. Причому вимоги робітників постійно зростали, а їх поведінка щодо власників бізнесу ставала з кожним місяцем все агресивніша. Як наслідок — масове закриття підприємств.
Наприкінці березня 1918 року робітники пляшкового вже вимагають у бельгійців купити по коняці кожному бажаючому робітникові, щоб він міг возити вугілля на завод. На початку 1918 року місячний вивіз вугілля з шахт Донбасу складав всього 30 млн. пудів. Росія перейшла на дрова та на нафту.
Донецько-Криворожська Республіка не встигла сконати під тягарем розваленої комуністичними експериментами економіки. В квітні 1918 прийшли українські та німецькі війська і визволили Донбас від сепаратистів ДКР. З приходом визволителів з‘явились товари в крамницях, продукти на базарах. Запрацювали заводи та шахти. Відновився нормальний рух залізничного транспорту. Настала епоха гетьмана Скоропадського.
Не можу позбавитись від думки про майже точні паралелі між 1917 в Російській імперії та 2019 в Україні. В 1917 Росія стояла напередодні великої перемоги. Лише втримати фронт. Навіть не треба нічого робити. Німеччина вже здихає. В останній рік війни в Німеччині помруть від голоду 700.000 людей. Повна матеріально-технічна перевага Антанти.
І Росія зраджує союзників. Співвідношення втрат у першій світовій було 1до 1. Один німець на одного росіянина. Росія до кінця війни буде обходитися без карток. Лінія фронту під Мінськом. І у цій ситуації програти війну…
Україна в 2019 у схожій ситуації. Популісти обіцяють мир, кажуть, що начебто «мир за рогом». «Погана новина — що за рогом не мир. Там — агресор. І ми маємо бути готовими разом відповісти агресору. І ми можемо це робити тільки на основі інтересів України, міжнародного права», — це я цитую президента Порошенка. «На жаль, ключ до миру — не в Києві, не в Брюсселі, не у Вашингтоні. Ключ до миру — у Москві», — а тому у нас нема іншого виходу, ніж вигравати війну. Силою вирвати мир у агресора.
І.Бредіхін
