Перед початком однієї із сесій місцевої ради голова Харкова Добкін зазначив, як відрізав: «Как юрист, я вам заявляю: закон, что дышло - куда повернул, туда и вышло»... У нашому місті теж точнісінько так.
На цю тему вже були публікації моїх статей в газеті «Провинция»:
«Земля тікає з-під ніг», «Ох, вы там добалуетесь!», «Цілком таємна абракадабра», «Допались до землі, як мартин до мила, не відірвеш», та редакційна стаття: «Раскаленная крыша этого генделыка нам не нужна...»
Мешканці дому № 136 на проспекті Ломоносова передали до редакції цілий стос паперів, з яких я вибрав лише їх останній лист до голови міста, та його відповідь від 15.04.2008 №П-305-2.
Той, хто готував цю відповідь Роженка, підклав йому здоровенну свиню. Але цього псевдо-юриста звинувачувати не можна, бо підпис під листом-відповіддю належить голові міста. Отже, він і відповідає за те «дишло», яке вилізло саме туди, куди потрібно «мерові». А чому так потрібно? Ніхто не здогадується? Російською мовою це має таку причину: «Точка сидения определяет точку зрения».
Своєю відповіддю на лист мешканців місцева влада фактично об’явила, що вона вважає себе «вільною і захищеною» від закону, адже відомо, що для чиновника немає таких законів, які неможливо обійти. Голова міста, присвоївши собі право трактувати закони так, як йому заманеться, пише:
«Земельный Кодекс Украины ст.42 - регламентирует возможность (то есть, право, а не обязанность органа местного самоуправления) передачи в собственность земельного участка только объединению совладельцев (т.е.юридическому лицу) приватизированного многоквартирною дома».
Отакої! Порівняємо це твердження зі статтею 42 Земельного кодексу:
«У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність, або надаватись у користування об‘єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками».
Тобто право і бажання мешканців, їх вибір отримувати у власність чи ні, і взагалі, визначати порядок використання прибудинкової території належить тільки співвласникам квартир, а не голові міста і не депутатам. Ані голова міста, ані його слухняні депутати не є співвласниками прибудинкової території, тому й визначати використання прибудинкової території не мають права, бо вона призначена лише для обслуговування будинку.
Особливо віртуозно голова вийшов із тупикової ситуації щодо порушення будівельних норм, в яких визначена мінімальна відстань 15 метрів між стінами будинків з вікнами. Щодо відстані, він вже не сперечається, і пише:
«В требованиях п.3.13 ДБН 360-92** регламентации расстояния между жилыми зданиями и строящимися ларьками (киосками, торговыми павильонами) не существует, эти расстояния строительными нормами не предусмотрены».
Отакий несподіваний фінт. Тепер зрозуміло, чому на проспекті Ломоносова біля дому № 131 майже впритул (3 метра) до стіни з вікнами, всупереч нормам, збудували величезний нужник. За концепцією Роженка це відповідає нормам будівельних правил. Адже в цих ДБН 360-92 не передбачена мінімальна відстань від будинку до нужника. Згідно з цим трактуванням «великого знавця» правил будівництва, нужники можна будувати навіть впритул до стіни з вікнами житлового будинку. Якщо дуже хочеться, а хочеться дуже сильно, то можна затулити вікна, збудувавши будь-яку хижку. Доречи, згідно з цим роз’ясненням, «великий архітектор» нашого міста може будувати котеджі, особняки, хороми, хоромини, домини, будови, прибудови, прихатки та інші будівлі, споруди, включаючи павільйони, кіоски, нужники, собачі буди і веранди. Бо відстань між ними будівельними нормами не передбачена.
Між іншим, чому мешканці, звертаючись до голови міста українською мовою, отримують відповідь російською? Адже згідно з ст. 10 Конституції «Державною мовою в Українi є українська мова». Письменник Павло Загребельний колись зауважив: «Хто не знає української мови, або гість, або наймит, або окупант». Як на мене, той, хто живе в Україні і не володіє державною мовою, або не хоче її знати, або тупоголовий. Той, хто навмисно її не вивчає (особливо державні службовці), мають надію, що приїде знову Лужков, і зорганізується новий Сєверодонецьк. І коли Донбас буде вже в Росії, навіщо їм українська мова? Та й взагалі, хіба може людина з неукраїнським світоглядом стати на захист української мови? Звичайно можна пробачити людині, яка не має тями, щоб вивчити державну мову. Але тоді звідки у нього здібності керувати містом?
Повернемося до нашої теми і звернемось до фахівця. З’ясуємо думку Сергія Хропота, доцента кафедри кадастру територій Національного університету «Львівська політехніка», тренера-експерта Західноукраїнського регіонального навчального центру Програми партнерства громад:
«Прибудинкова територія має бути визнана раз і назавжди неподільною, оскільки в разі поділу вона втратить своє цільове призначення. Не може бути й мови про оренду частини прибудинкової території (як виняток – договір оренди можна укладати лише на всю прибудинкову територію, при цьому орендарем може виступати як одноосібний, так і множинний суб’єкт).
Чи не найважливіше питання щодо права власності на прибудинкову територію. Хоча, з огляду на повноваження органів місцевого самоврядування, це питання – поза сферою їх компетенції, а отже, вирішувати його мають інші владні структури. Проте, до остаточного врегулювання даного питання на державному рівні, я б не рекомендував аж надто захоплюватися продажем земельних ділянок, що являють собою прибудинкові території».
Голова міста повідомляє мешканців: «Вами указан ряд требований различных Кодексов Украины и других законодательных актов, которые, якобы, были нарушены Константиновским городским советом. Однако это не совсем верно». Тобто, вірно, але не зовсім. Як ота жіночка, вагітна, але не зовсім. Можливо трішечки вагітна.
А в кінці листа голова вже стверджує: «Таким образом, нарушений законодательства при вынесении сессией Константиновского городского совета решения о выделении гр. Лёгенькому Р.В. земельного участка площадью 0,0101 га для строительства и обслуживания торгового павильона не имеется».
При цьому зовсім ігнорується лист Прокуратури Донецької області №7/1-1720-08 від 18.03.08 р., в якому зазначено: «У зв’язку з тим, що вказані рішення прийняті з порушенням ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ч. 3 ст. 18 Закону України «Про планування і забудову територій», міжрайонним прокурором 12.03.08 на зазначені рішення принесено протест. Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні в м. Костянтинівці проекти розподілу територій відсутні».
Жодної прибудинкової, тобто її меж, не визначено, бо не виконано землевідвід до багатоповерхових будинків та не виконано розмежування земель державної та комунальної власності. Якщо ця земля має назву прибудинкова територія і за утримання її сплачують мешканці багатоповерхових будинків, тоді питання, а де ж відповідні акти, а якщо актів не існує, то тоді, яке відношення має до мешканців багатоповерхового будинку ця земля, чому вони повинні сплачувати за утримання землі, до якої жодного відношення не мають, хоча, згідно із законом про приватизацію мали право разом із приватизацією квартири, приватизувати частку землі у спільній сумісній власності.
Не маючи опису земельної ділянки, неможливо включити в тариф її обслуговування. А це — значна частина витрат, які повинні покладатися на мешканців. Якщо немає прибудинкової території, то немає й витрат, тоді не потрібні двірники. Крім того, по аналогії закону, при реєстрації ОСББ повинен надаватися такий документ, як опис земельної ділянки. Мешканці будинків, які не об‘єднались, мають такі ж права, як і ті, хто створив ОСББ.
Далі голова міста вдається до відвертої брехні:
«Решение о застройке какой-либо территории в городе не принимается городским советом келейно, а проходит установленные законодательством градации гласности — информирование в средствах массовой информации: рассмотрение на заседании постоянных комиссий, городского совета с участием депутатов городского совета и т.п».
У жодному ЗМІ не публікувались жодного повідомлення про наміри здати в оренду ділянки, а також рішення місцевої ради про здачу в оренду. Якби один з депутатів вчасно не повідомив мешканців про таємне надання в оренду ділянки, то вони несподівано прокинулись би від гуркоту екскаватора і верещання пил, що зрізали дерева.
«При осуществлении и застройке территорий на местном уровне учитывание приватных интересов состоит в обеспечении как физическим, так и юридическим лицам равных возможностей получения в собственность или в пользование земельных участков» — цитує закон голова міста, неграмотно перекладаючи слово «врахування». Звідки ж вигулькнуло таке жагуче бажання надати ділянку підприємцю і протягом року відмовляти у цьому праві 40 мешканцям, яким фактично вона і так належить? А може у нашому місті діє закон: хто раніше встав, той і штани вбрав?
Мешканці дому № 136 надіслали голові міста безліч листів з вимогою оформити фактичне володіння прибудинковою територією, а голова цих звернень не помічає: «Однако по состоянию на 10.04.2008 года от жителей дома № 136 по проспекту Ломоносова обращений в БТИ и отдел земельных ресурсов для оформления документов на приватизацию жилого дома и придомовой территории не поступало». При чому тут відділ земельних ресурсів і тим більше БТІ? А якщо й так, то напишіть своєю владною ручкою резолюцію: «Відділу земельних ресурсів. Оформити ділянку згідно з законом».
Голова міста не випадково обходить ту обставину, що прибудинкова територія дому № 136 у «Висновку державної експертизи» названа «землею запасу», а звідти випливає, що виділення ділянки в оренду незаконне. А звідси випливає, що будівництво, зведене з порушенням закону, вважається самовільним і т. д.
Не буду далі коментувати лист міського голови. Переконати його неможливо, як неможливо було переконати у свій час, що потрібно підбирати чесних помічників. Був колись у голови заступник, ліз у всякі справи, а коли застукали на хабарі, замовк. В народі про цей випадок кажуть: «Не до поросят свині, коли саму смалять».
У 1976 році найпопулярнішою публікацією виявилось дослідження американських вчених Л.Пітера та Р.Халла «Принцип Пітера», яка зробила сенсацію в науковому світі і витримала десятки видань в різних країнах земної кулі. Книга Л.Пітера та Р.Халла була зустрінута холодно в СРСР. Вона не була опублікована окремим виданням. Надрукована у журналі «Иностранная литература» досить причесаною, вона залишилась невідомою для широкого кола читачів. Ця книга починається з одвічного запитання: «Чому нами керує зграя нездар (в оригіналі — ідіотів), ні до чого непридатних, які неспроможні навіть організувати звичайну випивку в дешевому шинку? Як же ці нездари спромоглись сісти нам на шию?» Відповідь відома. Мабуть тому, що залишився в шанобі ленінський принцип: «У нас кожна кухарка може керувати державою». Отож, кухарі і кухарки й наварили, буде що розхльобувати і нам, і дітям нашим, і онукам!
Але я думаю, що справедливість переможе, бо, як колись зауважила письменниця Марія Матіос: «Навіть у сатанинські плани вносять корекцію прості люди...»
На цю тему вже були публікації моїх статей в газеті «Провинция»:
«Земля тікає з-під ніг», «Ох, вы там добалуетесь!», «Цілком таємна абракадабра», «Допались до землі, як мартин до мила, не відірвеш», та редакційна стаття: «Раскаленная крыша этого генделыка нам не нужна...»
Мешканці дому № 136 на проспекті Ломоносова передали до редакції цілий стос паперів, з яких я вибрав лише їх останній лист до голови міста, та його відповідь від 15.04.2008 №П-305-2.
Той, хто готував цю відповідь Роженка, підклав йому здоровенну свиню. Але цього псевдо-юриста звинувачувати не можна, бо підпис під листом-відповіддю належить голові міста. Отже, він і відповідає за те «дишло», яке вилізло саме туди, куди потрібно «мерові». А чому так потрібно? Ніхто не здогадується? Російською мовою це має таку причину: «Точка сидения определяет точку зрения».
Своєю відповіддю на лист мешканців місцева влада фактично об’явила, що вона вважає себе «вільною і захищеною» від закону, адже відомо, що для чиновника немає таких законів, які неможливо обійти. Голова міста, присвоївши собі право трактувати закони так, як йому заманеться, пише:
«Земельный Кодекс Украины ст.42 - регламентирует возможность (то есть, право, а не обязанность органа местного самоуправления) передачи в собственность земельного участка только объединению совладельцев (т.е.юридическому лицу) приватизированного многоквартирною дома».
Отакої! Порівняємо це твердження зі статтею 42 Земельного кодексу:
«У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність, або надаватись у користування об‘єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками».
Тобто право і бажання мешканців, їх вибір отримувати у власність чи ні, і взагалі, визначати порядок використання прибудинкової території належить тільки співвласникам квартир, а не голові міста і не депутатам. Ані голова міста, ані його слухняні депутати не є співвласниками прибудинкової території, тому й визначати використання прибудинкової території не мають права, бо вона призначена лише для обслуговування будинку.
Особливо віртуозно голова вийшов із тупикової ситуації щодо порушення будівельних норм, в яких визначена мінімальна відстань 15 метрів між стінами будинків з вікнами. Щодо відстані, він вже не сперечається, і пише:
«В требованиях п.3.13 ДБН 360-92** регламентации расстояния между жилыми зданиями и строящимися ларьками (киосками, торговыми павильонами) не существует, эти расстояния строительными нормами не предусмотрены».
Отакий несподіваний фінт. Тепер зрозуміло, чому на проспекті Ломоносова біля дому № 131 майже впритул (3 метра) до стіни з вікнами, всупереч нормам, збудували величезний нужник. За концепцією Роженка це відповідає нормам будівельних правил. Адже в цих ДБН 360-92 не передбачена мінімальна відстань від будинку до нужника. Згідно з цим трактуванням «великого знавця» правил будівництва, нужники можна будувати навіть впритул до стіни з вікнами житлового будинку. Якщо дуже хочеться, а хочеться дуже сильно, то можна затулити вікна, збудувавши будь-яку хижку. Доречи, згідно з цим роз’ясненням, «великий архітектор» нашого міста може будувати котеджі, особняки, хороми, хоромини, домини, будови, прибудови, прихатки та інші будівлі, споруди, включаючи павільйони, кіоски, нужники, собачі буди і веранди. Бо відстань між ними будівельними нормами не передбачена.
Між іншим, чому мешканці, звертаючись до голови міста українською мовою, отримують відповідь російською? Адже згідно з ст. 10 Конституції «Державною мовою в Українi є українська мова». Письменник Павло Загребельний колись зауважив: «Хто не знає української мови, або гість, або наймит, або окупант». Як на мене, той, хто живе в Україні і не володіє державною мовою, або не хоче її знати, або тупоголовий. Той, хто навмисно її не вивчає (особливо державні службовці), мають надію, що приїде знову Лужков, і зорганізується новий Сєверодонецьк. І коли Донбас буде вже в Росії, навіщо їм українська мова? Та й взагалі, хіба може людина з неукраїнським світоглядом стати на захист української мови? Звичайно можна пробачити людині, яка не має тями, щоб вивчити державну мову. Але тоді звідки у нього здібності керувати містом?
Повернемося до нашої теми і звернемось до фахівця. З’ясуємо думку Сергія Хропота, доцента кафедри кадастру територій Національного університету «Львівська політехніка», тренера-експерта Західноукраїнського регіонального навчального центру Програми партнерства громад:
«Прибудинкова територія має бути визнана раз і назавжди неподільною, оскільки в разі поділу вона втратить своє цільове призначення. Не може бути й мови про оренду частини прибудинкової території (як виняток – договір оренди можна укладати лише на всю прибудинкову територію, при цьому орендарем може виступати як одноосібний, так і множинний суб’єкт).
Чи не найважливіше питання щодо права власності на прибудинкову територію. Хоча, з огляду на повноваження органів місцевого самоврядування, це питання – поза сферою їх компетенції, а отже, вирішувати його мають інші владні структури. Проте, до остаточного врегулювання даного питання на державному рівні, я б не рекомендував аж надто захоплюватися продажем земельних ділянок, що являють собою прибудинкові території».
Голова міста повідомляє мешканців: «Вами указан ряд требований различных Кодексов Украины и других законодательных актов, которые, якобы, были нарушены Константиновским городским советом. Однако это не совсем верно». Тобто, вірно, але не зовсім. Як ота жіночка, вагітна, але не зовсім. Можливо трішечки вагітна.
А в кінці листа голова вже стверджує: «Таким образом, нарушений законодательства при вынесении сессией Константиновского городского совета решения о выделении гр. Лёгенькому Р.В. земельного участка площадью 0,0101 га для строительства и обслуживания торгового павильона не имеется».
При цьому зовсім ігнорується лист Прокуратури Донецької області №7/1-1720-08 від 18.03.08 р., в якому зазначено: «У зв’язку з тим, що вказані рішення прийняті з порушенням ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ч. 3 ст. 18 Закону України «Про планування і забудову територій», міжрайонним прокурором 12.03.08 на зазначені рішення принесено протест. Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні в м. Костянтинівці проекти розподілу територій відсутні».
Жодної прибудинкової, тобто її меж, не визначено, бо не виконано землевідвід до багатоповерхових будинків та не виконано розмежування земель державної та комунальної власності. Якщо ця земля має назву прибудинкова територія і за утримання її сплачують мешканці багатоповерхових будинків, тоді питання, а де ж відповідні акти, а якщо актів не існує, то тоді, яке відношення має до мешканців багатоповерхового будинку ця земля, чому вони повинні сплачувати за утримання землі, до якої жодного відношення не мають, хоча, згідно із законом про приватизацію мали право разом із приватизацією квартири, приватизувати частку землі у спільній сумісній власності.
Не маючи опису земельної ділянки, неможливо включити в тариф її обслуговування. А це — значна частина витрат, які повинні покладатися на мешканців. Якщо немає прибудинкової території, то немає й витрат, тоді не потрібні двірники. Крім того, по аналогії закону, при реєстрації ОСББ повинен надаватися такий документ, як опис земельної ділянки. Мешканці будинків, які не об‘єднались, мають такі ж права, як і ті, хто створив ОСББ.
Далі голова міста вдається до відвертої брехні:
«Решение о застройке какой-либо территории в городе не принимается городским советом келейно, а проходит установленные законодательством градации гласности — информирование в средствах массовой информации: рассмотрение на заседании постоянных комиссий, городского совета с участием депутатов городского совета и т.п».
У жодному ЗМІ не публікувались жодного повідомлення про наміри здати в оренду ділянки, а також рішення місцевої ради про здачу в оренду. Якби один з депутатів вчасно не повідомив мешканців про таємне надання в оренду ділянки, то вони несподівано прокинулись би від гуркоту екскаватора і верещання пил, що зрізали дерева.
«При осуществлении и застройке территорий на местном уровне учитывание приватных интересов состоит в обеспечении как физическим, так и юридическим лицам равных возможностей получения в собственность или в пользование земельных участков» — цитує закон голова міста, неграмотно перекладаючи слово «врахування». Звідки ж вигулькнуло таке жагуче бажання надати ділянку підприємцю і протягом року відмовляти у цьому праві 40 мешканцям, яким фактично вона і так належить? А може у нашому місті діє закон: хто раніше встав, той і штани вбрав?
Мешканці дому № 136 надіслали голові міста безліч листів з вимогою оформити фактичне володіння прибудинковою територією, а голова цих звернень не помічає: «Однако по состоянию на 10.04.2008 года от жителей дома № 136 по проспекту Ломоносова обращений в БТИ и отдел земельных ресурсов для оформления документов на приватизацию жилого дома и придомовой территории не поступало». При чому тут відділ земельних ресурсів і тим більше БТІ? А якщо й так, то напишіть своєю владною ручкою резолюцію: «Відділу земельних ресурсів. Оформити ділянку згідно з законом».
Голова міста не випадково обходить ту обставину, що прибудинкова територія дому № 136 у «Висновку державної експертизи» названа «землею запасу», а звідти випливає, що виділення ділянки в оренду незаконне. А звідси випливає, що будівництво, зведене з порушенням закону, вважається самовільним і т. д.
Не буду далі коментувати лист міського голови. Переконати його неможливо, як неможливо було переконати у свій час, що потрібно підбирати чесних помічників. Був колись у голови заступник, ліз у всякі справи, а коли застукали на хабарі, замовк. В народі про цей випадок кажуть: «Не до поросят свині, коли саму смалять».
У 1976 році найпопулярнішою публікацією виявилось дослідження американських вчених Л.Пітера та Р.Халла «Принцип Пітера», яка зробила сенсацію в науковому світі і витримала десятки видань в різних країнах земної кулі. Книга Л.Пітера та Р.Халла була зустрінута холодно в СРСР. Вона не була опублікована окремим виданням. Надрукована у журналі «Иностранная литература» досить причесаною, вона залишилась невідомою для широкого кола читачів. Ця книга починається з одвічного запитання: «Чому нами керує зграя нездар (в оригіналі — ідіотів), ні до чого непридатних, які неспроможні навіть організувати звичайну випивку в дешевому шинку? Як же ці нездари спромоглись сісти нам на шию?» Відповідь відома. Мабуть тому, що залишився в шанобі ленінський принцип: «У нас кожна кухарка може керувати державою». Отож, кухарі і кухарки й наварили, буде що розхльобувати і нам, і дітям нашим, і онукам!
Але я думаю, що справедливість переможе, бо, як колись зауважила письменниця Марія Матіос: «Навіть у сатанинські плани вносять корекцію прості люди...»
ЯРОСЛАВ. [email protected]
умник