Із фізики відомо, що будь-яку частинку ядра побачити неможливо, але по треку, який вона залишає, можна обрахувати усі її характеристики.
Так і в житті, не побачивши будь які події, можна, як у фізиці, припустити розвиток цих подій за непрямими ознаками, і створити модель розвитку подій, яка би була досить наближена до істини.
Отже, все, про що я розмірковую нижче, лише модель, лише ПРИПУЩЕННЯ. Утім, це припущення досить точно, з невеличким зазором, вкладається в події, які відбулись.
Вже тричі слухаю запис судового засідання, що відбулось 12 вересня цього року, який передали мені мешканці багатостраждального будинку №136 на проспекті Ломоносова і намагаюсь зв’язати кінці з кінцями.
Нагадаю читачам, що на цю тему вже були публікації:
«Земля тікає з під ніг» «Провинция» №41 від 10.01.2007 р.,
«Ох, вы там добалуетесь!» - «Провинция» №46 від 14.11.2007 р.,
«Цілком таємна абракадабра» - «Провинция» №7 від 13.02.2008 р.,
«Допались до землі, як мартин до мила не відірвеш» - «Провинция» №20 від 14.05.2008 р.,
«Мер в законі» - «Провинция» №22 від 28.05.2008 р.
і редакційна стаття:
«Раскаленная крыша этого генделыка нам не нужна...» - «Провинция» №44 від 31.10.2007 р.
На жодну з цих публікацій не було ані відповіді, ані реакції тих, хто і за законом і просто по-людські повинен був хоча б нявкнути. Це зневага не тільки газети та її журналістів, а й усіх мешканців міста Костянтинівки.
Жодного аргументу, який би спростував факти, наведені в статтях, вони навести не могли. Тому перетерплювали тиждень, поки газету читали, і після кожної публікації плекали надію, що люди забудуть. Марно! Ці статті викладені на сайті газети «Провинция» і багато людей від Японії до Америки ще довго будуть, подорожуючи всесвітньою мережею, знайомитись з діями влади в нашому місті.
Натомість справа проста, навіть простіше господарського мила. Мешканці дому №136 заперечують проти будівництва павільйону, який затулить їхні вікна. Вони спираються на законодавство, яке вимагає урахування інтересів користувачів як земельних ділянок, так і власників будинків, що оточують місце будівництва. (п.4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про планування і забудову територій»).
Мешканці дому №136 вимагають, щоб відстань від їх вікон до нової забудови була не менше ніж 15 метрів (п. 3.13 ДБН 360-92**).
Голова міста ігнорує їх законне бажання залишити попереднє призначення цієї частинки прибудинкової території для обслуговування будинку №136, незважаючи на багаторазові письмові звернення до нього, міської ради і відділу земельних ресурсів.
Заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва В. А Негода направляв лист № 10/4-272 від 22.05.2008 р. в якому наказував: «...прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства і державних норм, з урахуванням законних інтересів мешканців прилеглих будинків».
Мешканці обурені такою обставиною, що вони, користуючись прибудинковою територією і сплачуючи за її прибирання 46 років, набувши фактично право власності (ст. 119 Земельного кодексу - набувальна власність), більше року змушені доводити до влади очевидні істини.
Не буду викладати інші аргументи на користь мешканців дому і законність їх вимог, бо подальші події відбувались за заздалегідь визначеним сценарієм. А ПРИПУЩЕННЯ, які ґрунтуються на цих подіях, такі:
Голова міста Роженко, виказуючи особливу прихильність до підприємця, нещадно воює з мешканцями, які б воліли залишити цю ділянку в їх користуванні. Цілий рік він та його юрист з піною на губах доводять правильність виділення прибудинкової території підприємцю, і цілий рік відмовляють 40 мешканцям, доводячи їм, що вони кардинально відрізняються в своїх правах від одного підприємця: «...подобная процедура предусмотрена строго для установленного действующим законодательством Украины круга лиц» (лист Роженка №П-402-2 від 12.05.08). Тобто пояснив, що підприємець Легенький належить до цього «круга лиц», а 40 мешканців з нього вилученою.
Мені невідомо, чи має міжрайонний прокурор Пацула О.В. якісь зобов’язання перед міським головою Роженком Ю.Н., але він кілька місяців, порушуючи встановлені законом терміни, відписувався від мешканців дому №136, не вирішуючи справу по суті. І тільки суворий нагоняй з Генеральної прокуратури змусив його винести Протест на рішення Костянтинівської міської ради №5/19-377 від 21.08.07 р. і №5/21-423, якими була виділена ця земля підприємцю Легенькому Р. (№955 від 12.03.08 р.)
Можливо, прокурор Пацула повідомив Роженка, що його примусило начальство і він був змушений підкоритись, але зазначив, що дивитиметься крізь пальці, якщо голова міста не реагуватиме на цей Протест. Так і сталось.
Протест, всупереч законодавству викладений російською мовою, мав таке цікаве закінчення: «Протест подлежит рассмотрению в течении 10 дней после его поступления с уведомлением прокурора о результатах рассмотрения в указанный срок».
В кінці серпня(!!!) листом №1181, позначеним 31 березня(!!!) прокурор безпомічно скаржиться мешканцям будинку:
«В порушення ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» цей протест був відхилений головою Костянтинівської міської ради без винесення на розгляд сесії».
Проминуло 10 днів, відбулось ще три(!) сесії, пройшло чотири(!) місяця і прокурор Пацула О.В., очевидно, в навмисне порушення терміну, подав до Костянтинівського міжрайонного суду Адміністративний позов (ст.ст. 60, 174 КАС України).
І тут до спектаклю долучилась третя дійова особа. Це суддя Костянтинівського міськрайоного суду Малінов О.С. Звичайно, можна було вирішити цю справу полюбовно, так як і просив прокурор — відмовити в задоволенні Позову. Але суддя, звичайно, не погодився на таке порушення. Тому йому підказали безвідмовний спосіб. Мовляв, не треба розглядати цю справу по суті, не потрібно навіть напружуватись і аналізувати доводи прокурора. Достатньою умовою для потрібного прокурору рішення, тобто незадоволення Позову, є пропуск визначеного законом терміну у 10 днів.
Звичайно грамотний суддя зауважив, що він не повинен був прийняти Позов з порушеним строком подання. Але, очевидно, хтось зневажливо зазначив, що, мовляв, таке «незначне» порушення ніхто не помітить. Як не помітив публікацій на цю тему в газеті «Провинция» ані сам прокурор, ані суддя.
Але вирішити справу полюбовно в кабінеті на радість і задоволення і Роженку і Пацулі і підприємцю, котрий «очень потратился», як повідомляли мешканців в одному з листів, не вийшло.
Не вийшло, бо на спектакль прийшли глядачі. Це мешканці дому №136. Прийшли, незважаючи на те, що їх не повідомили про розгляд цієї справи. Їх не запросили і як свідків. Такий непередбачуваний хід подій міг зірвати спектакль.
Але в суді дурнів не тримають. Засідання двічі відкладається за сміховинними причинами. Спочатку не було експертного висновку, який був потрібен, як зайцю окуляри. Глядачі пішли додому. Іншого разу прийшлось придумати, що зала засідань зайнята якимись іншими справами. Глядачі (мешканці) здивувались, бо сиділи біля зачинених дверей залу із самого ранку, а знадвору через вікна ніхто потрапити непоміченим не зміг би, бо частина глядачів вартувала і знадвору.
Отже, дійові особи спектаклю мали надію, що глядачів наступного разу не буде,— їм це набридне. Але їх очікування виявились марними. Глядачі з’явились і втретє. Спроба затягнути початок засідання більше ніж на годину не втомила трьох жіночок і дідка, котрий під час засідання, здається, не зовсім розумів, що відбувається. Виходу не було. Прийшлось доводити спектакль до фіналу.
Прокурор Пацула прислав свого помічника, який зовсім не володів предметом розгляду. Це було заздалегідь прораховано, щоб він, не дай Боже, ненароком не виграв справу.
Відповідач — юрист виконкому, представник Роженка, ніс таку абракадабру, що першокурсник-юрист не залишив би від його доказів ані сліду. Але сценарієм п’єси такий хід подій не передбачався.
Він договорився до того, що назвав мешканців дому №136 орендарями, хоча вони є власниками і своїх квартир і усього дому згідно з Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2004. Він безсоромно брехав, що відсутні підписи мешканців інших прилеглих до будівництва будинків, хоча на усіх листах до Роженка були підписи від трьох будинків №136, №142, і №138.
Він брехав, нібито не знав змісту Листа першого заступника начальника Головного управління земельних ресурсів у Донецькій області А.В. Лісовського:
«…у випадку, коли проектом забудови передбачено спільне використання земельної ділянки, можлива передача у спільну власність (часткову або сумісну) власникам квартир без створення об’єднання власників». (Лист від 08.11.2007 №П-057-10-2-отв).
Він договорився, що інтереси мешканців прилеглих будинків представляє міська рада, всупереч їм самим. От, мовляв дурненькі, не хочуть із затуленими вікнами жити. Легенький із шкури лізе, щоб забезпечити людей книжками, мовляв, всюди, де продають книжки, величезні черги, а безкорисливий підприємець хоче нарешті вдовольнити такий величезний попит. Та й місцева казна матиме поповнення, адже він сплачує, як приватний підприємець, аж 200 гривень на місяць.
Суддя Малінов, для годиться, дорікнув і відповідачеві і хлопчині з прокуратури Морозову, за виступи недержавною мовою. Так, не дуже дорікнув, по-батьківськи, з усмішкою. Бо, мабуть, йому відомо, звідкіля і завдяки чиєму дзвінку потрапляють такі «знавці» на «непыльную» роботу.
Треба віддати належне самому судді — він добре володіє українською мовою, і цією прекрасною мовою прийняв, формально законне, але несправедливе рішення.
Під час засідання були згадані досить непоштиво і депутат Бескоровайний Костянтин Михайлович, який безкорисно допомагав мешканцям домогтись додержання приписів українського законодавства, і юрист Стещенко Сергій Вікторович, який був обурений таким невіглаством учасників спектаклю.
Програвши справу, хлопчисько з прокуратури відмовився спілкуватись з мешканцями, відклавши розмову у свій прийомний (!) день. Легенький, заради якого і відбувся цей спектакль, разом з юристом виконкому, задоволені всілись в машину підприємця. Дорога автівка пхикнула і попрямувала від будинку «правосуддя»…
В театрі абсурду зіграно п’єсу. Точно за сценарієм.
ЯРОСЛАВ. [email protected]
Так і в житті, не побачивши будь які події, можна, як у фізиці, припустити розвиток цих подій за непрямими ознаками, і створити модель розвитку подій, яка би була досить наближена до істини.
Отже, все, про що я розмірковую нижче, лише модель, лише ПРИПУЩЕННЯ. Утім, це припущення досить точно, з невеличким зазором, вкладається в події, які відбулись.
Вже тричі слухаю запис судового засідання, що відбулось 12 вересня цього року, який передали мені мешканці багатостраждального будинку №136 на проспекті Ломоносова і намагаюсь зв’язати кінці з кінцями.
Нагадаю читачам, що на цю тему вже були публікації:
«Земля тікає з під ніг» «Провинция» №41 від 10.01.2007 р.,
«Ох, вы там добалуетесь!» - «Провинция» №46 від 14.11.2007 р.,
«Цілком таємна абракадабра» - «Провинция» №7 від 13.02.2008 р.,
«Допались до землі, як мартин до мила не відірвеш» - «Провинция» №20 від 14.05.2008 р.,
«Мер в законі» - «Провинция» №22 від 28.05.2008 р.
і редакційна стаття:
«Раскаленная крыша этого генделыка нам не нужна...» - «Провинция» №44 від 31.10.2007 р.
На жодну з цих публікацій не було ані відповіді, ані реакції тих, хто і за законом і просто по-людські повинен був хоча б нявкнути. Це зневага не тільки газети та її журналістів, а й усіх мешканців міста Костянтинівки.
Жодного аргументу, який би спростував факти, наведені в статтях, вони навести не могли. Тому перетерплювали тиждень, поки газету читали, і після кожної публікації плекали надію, що люди забудуть. Марно! Ці статті викладені на сайті газети «Провинция» і багато людей від Японії до Америки ще довго будуть, подорожуючи всесвітньою мережею, знайомитись з діями влади в нашому місті.
Натомість справа проста, навіть простіше господарського мила. Мешканці дому №136 заперечують проти будівництва павільйону, який затулить їхні вікна. Вони спираються на законодавство, яке вимагає урахування інтересів користувачів як земельних ділянок, так і власників будинків, що оточують місце будівництва. (п.4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про планування і забудову територій»).
Мешканці дому №136 вимагають, щоб відстань від їх вікон до нової забудови була не менше ніж 15 метрів (п. 3.13 ДБН 360-92**).
Голова міста ігнорує їх законне бажання залишити попереднє призначення цієї частинки прибудинкової території для обслуговування будинку №136, незважаючи на багаторазові письмові звернення до нього, міської ради і відділу земельних ресурсів.
Заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва В. А Негода направляв лист № 10/4-272 від 22.05.2008 р. в якому наказував: «...прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства і державних норм, з урахуванням законних інтересів мешканців прилеглих будинків».
Мешканці обурені такою обставиною, що вони, користуючись прибудинковою територією і сплачуючи за її прибирання 46 років, набувши фактично право власності (ст. 119 Земельного кодексу - набувальна власність), більше року змушені доводити до влади очевидні істини.
Не буду викладати інші аргументи на користь мешканців дому і законність їх вимог, бо подальші події відбувались за заздалегідь визначеним сценарієм. А ПРИПУЩЕННЯ, які ґрунтуються на цих подіях, такі:
Голова міста Роженко, виказуючи особливу прихильність до підприємця, нещадно воює з мешканцями, які б воліли залишити цю ділянку в їх користуванні. Цілий рік він та його юрист з піною на губах доводять правильність виділення прибудинкової території підприємцю, і цілий рік відмовляють 40 мешканцям, доводячи їм, що вони кардинально відрізняються в своїх правах від одного підприємця: «...подобная процедура предусмотрена строго для установленного действующим законодательством Украины круга лиц» (лист Роженка №П-402-2 від 12.05.08). Тобто пояснив, що підприємець Легенький належить до цього «круга лиц», а 40 мешканців з нього вилученою.
Мені невідомо, чи має міжрайонний прокурор Пацула О.В. якісь зобов’язання перед міським головою Роженком Ю.Н., але він кілька місяців, порушуючи встановлені законом терміни, відписувався від мешканців дому №136, не вирішуючи справу по суті. І тільки суворий нагоняй з Генеральної прокуратури змусив його винести Протест на рішення Костянтинівської міської ради №5/19-377 від 21.08.07 р. і №5/21-423, якими була виділена ця земля підприємцю Легенькому Р. (№955 від 12.03.08 р.)
Можливо, прокурор Пацула повідомив Роженка, що його примусило начальство і він був змушений підкоритись, але зазначив, що дивитиметься крізь пальці, якщо голова міста не реагуватиме на цей Протест. Так і сталось.
Протест, всупереч законодавству викладений російською мовою, мав таке цікаве закінчення: «Протест подлежит рассмотрению в течении 10 дней после его поступления с уведомлением прокурора о результатах рассмотрения в указанный срок».
В кінці серпня(!!!) листом №1181, позначеним 31 березня(!!!) прокурор безпомічно скаржиться мешканцям будинку:
«В порушення ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» цей протест був відхилений головою Костянтинівської міської ради без винесення на розгляд сесії».
Проминуло 10 днів, відбулось ще три(!) сесії, пройшло чотири(!) місяця і прокурор Пацула О.В., очевидно, в навмисне порушення терміну, подав до Костянтинівського міжрайонного суду Адміністративний позов (ст.ст. 60, 174 КАС України).
І тут до спектаклю долучилась третя дійова особа. Це суддя Костянтинівського міськрайоного суду Малінов О.С. Звичайно, можна було вирішити цю справу полюбовно, так як і просив прокурор — відмовити в задоволенні Позову. Але суддя, звичайно, не погодився на таке порушення. Тому йому підказали безвідмовний спосіб. Мовляв, не треба розглядати цю справу по суті, не потрібно навіть напружуватись і аналізувати доводи прокурора. Достатньою умовою для потрібного прокурору рішення, тобто незадоволення Позову, є пропуск визначеного законом терміну у 10 днів.
Звичайно грамотний суддя зауважив, що він не повинен був прийняти Позов з порушеним строком подання. Але, очевидно, хтось зневажливо зазначив, що, мовляв, таке «незначне» порушення ніхто не помітить. Як не помітив публікацій на цю тему в газеті «Провинция» ані сам прокурор, ані суддя.
Але вирішити справу полюбовно в кабінеті на радість і задоволення і Роженку і Пацулі і підприємцю, котрий «очень потратился», як повідомляли мешканців в одному з листів, не вийшло.
Не вийшло, бо на спектакль прийшли глядачі. Це мешканці дому №136. Прийшли, незважаючи на те, що їх не повідомили про розгляд цієї справи. Їх не запросили і як свідків. Такий непередбачуваний хід подій міг зірвати спектакль.
Але в суді дурнів не тримають. Засідання двічі відкладається за сміховинними причинами. Спочатку не було експертного висновку, який був потрібен, як зайцю окуляри. Глядачі пішли додому. Іншого разу прийшлось придумати, що зала засідань зайнята якимись іншими справами. Глядачі (мешканці) здивувались, бо сиділи біля зачинених дверей залу із самого ранку, а знадвору через вікна ніхто потрапити непоміченим не зміг би, бо частина глядачів вартувала і знадвору.
Отже, дійові особи спектаклю мали надію, що глядачів наступного разу не буде,— їм це набридне. Але їх очікування виявились марними. Глядачі з’явились і втретє. Спроба затягнути початок засідання більше ніж на годину не втомила трьох жіночок і дідка, котрий під час засідання, здається, не зовсім розумів, що відбувається. Виходу не було. Прийшлось доводити спектакль до фіналу.
Прокурор Пацула прислав свого помічника, який зовсім не володів предметом розгляду. Це було заздалегідь прораховано, щоб він, не дай Боже, ненароком не виграв справу.
Відповідач — юрист виконкому, представник Роженка, ніс таку абракадабру, що першокурсник-юрист не залишив би від його доказів ані сліду. Але сценарієм п’єси такий хід подій не передбачався.
Він договорився до того, що назвав мешканців дому №136 орендарями, хоча вони є власниками і своїх квартир і усього дому згідно з Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2004. Він безсоромно брехав, що відсутні підписи мешканців інших прилеглих до будівництва будинків, хоча на усіх листах до Роженка були підписи від трьох будинків №136, №142, і №138.
Він брехав, нібито не знав змісту Листа першого заступника начальника Головного управління земельних ресурсів у Донецькій області А.В. Лісовського:
«…у випадку, коли проектом забудови передбачено спільне використання земельної ділянки, можлива передача у спільну власність (часткову або сумісну) власникам квартир без створення об’єднання власників». (Лист від 08.11.2007 №П-057-10-2-отв).
Він договорився, що інтереси мешканців прилеглих будинків представляє міська рада, всупереч їм самим. От, мовляв дурненькі, не хочуть із затуленими вікнами жити. Легенький із шкури лізе, щоб забезпечити людей книжками, мовляв, всюди, де продають книжки, величезні черги, а безкорисливий підприємець хоче нарешті вдовольнити такий величезний попит. Та й місцева казна матиме поповнення, адже він сплачує, як приватний підприємець, аж 200 гривень на місяць.
Суддя Малінов, для годиться, дорікнув і відповідачеві і хлопчині з прокуратури Морозову, за виступи недержавною мовою. Так, не дуже дорікнув, по-батьківськи, з усмішкою. Бо, мабуть, йому відомо, звідкіля і завдяки чиєму дзвінку потрапляють такі «знавці» на «непыльную» роботу.
Треба віддати належне самому судді — він добре володіє українською мовою, і цією прекрасною мовою прийняв, формально законне, але несправедливе рішення.
Під час засідання були згадані досить непоштиво і депутат Бескоровайний Костянтин Михайлович, який безкорисно допомагав мешканцям домогтись додержання приписів українського законодавства, і юрист Стещенко Сергій Вікторович, який був обурений таким невіглаством учасників спектаклю.
Програвши справу, хлопчисько з прокуратури відмовився спілкуватись з мешканцями, відклавши розмову у свій прийомний (!) день. Легенький, заради якого і відбувся цей спектакль, разом з юристом виконкому, задоволені всілись в машину підприємця. Дорога автівка пхикнула і попрямувала від будинку «правосуддя»…
В театрі абсурду зіграно п’єсу. Точно за сценарієм.
ЯРОСЛАВ. [email protected]
