Во время майдана я познакомилась в ФБ с девушкой по имени Леся. Переписываемся и созваниваемся по сей день. Приглашает меня к себе в гости, а я ее. В силу того, что я занята на телефонах по 20 часов в сутки, нет возможности даже парой слов перекинуться.
Она со своей семьей помогает нам и нашим мальчикам по мере возможностей. В понедельник прочитала у нее на странице такой репост... Плакала я и даже мои бойцы прослезились, настолько проникновенно написано. Все списано с ее жини. Это и страшно, и печально. Подписываюсь под каждым ее словом.
«Важко...Важко жити в Країні, де купа продажних шлюх чиновників і службовців. Важко чути ненависть до України, яку ти не знаєш, та і не хочеш знати і навіть не намагався цього. Важко осмислити, що українці, які ще вчора були українцями, тепер рАсєянє(!) підступно зрадили своїх рідних братів і сестер, і готові принести війну і розруху на свою землю заради примарного триколора. Важко усвідомлювати, що твої батьки, проживаючи так близько, в Криму, насправді дуже і дуже далеко. Важко розуміти, що ти не можеш поїхати провідати хвору маму, тому що ти УКРАЇНЕЦЬ і любиш свою Країну, а це небезпечно і мама відмовляє тебе від поїздки, даби не наражати тебе на небезпеку. Важко уявити, що ще якихось пів року назад, у тебе було сотня знайомих і друзів, а в один момент їх не стало і ти для них фашист. Важко думати про те, що в тебе ще "вчора" була краща подруга дитинства, яка рвала на собі сорочку з криками "да я за тебя любого порву", сьогодні обливає брудом ненавистю і желчу тебе і твою сім'ю, бо ми не за Путіна, і тепер так само кричить тільки зі словами "давайте приезжайте, верёвка готова и виселица ждет". Важко навіть уявити, що абсолютно не знайома раніше тобі людина, яку ти навіть в житті не бачив, а спілкуєшся з нею тільки по телефону і в інтернеті, може стати ріднішою, за будь яку стару подругу... Важко чути в магазині: "чоловіка заховаю в підвалі", "сина відкуплю", "буду до останнього ігнорувати повістку до військкомату" аби тільки не йти захищати свою Батьківщину, в той час коли Ви так потрібні їй. Важко отримувати новину, що людина, яку ти ще вчора знав, прекрасного батька трьох синів, ще вчора милувався як він вчив своїх діточок кататися на велосипеді, сьогодні ховають як Героя України. Важко бачити, як здоровий хлопець (в усіх розуміннях цього слова), твій сусід , прийшов з АТО, втомлений і змучений морально від пережитого і побаченого. Важко думати про те, як там твій брат... і коли ти його побачиш наступного разу... Важко кожен день включати телевізор чи інтернет і розуміти, що ще не ВСЕ. Важко звикнутись з думкою, що 1 чи 2, чи навіть 3 загиблих за добу людини, це "слава Богу не багато". Важко... Дуже важко, ходити кожен день з цими "важко" і не збожеволіти... Я хочу, щоб у нас з вами, нарешті настало "легко"... Я хочу миру і спокою...»
Лидочка Эльф.
