В Костянтинівці працює єдиний дитячий турклуб “Орієнтир” Центру дитячої та юнацької творчості. У турклубі вчать дружити, допомагати один одному. Тут знаходять друзів та другу родину. Отримують дозу екстриму та адреналіну.
Діти, які вчора не вміли робити бутерброди, сьогодні готують суп. Діти, які боялися висоти, долають свій страх і лізуть вгору по скелях. Проходять справжню школу виживання. Подорожують та колекціонують спогади з подорожей.
Чим він приваблює дітей? Екстримом та подорожами.
Про дитячий турклуб розповідають керівниці гуртка Обєдєнко Людмила та Сендецька Олександра:
— Людмила Миколаївна, як ви потрапили в пішохідний туризм?
— В туризмі я з самого дитинства. З батьками часто ходили на природу, їздили на велосипедах в околицях Костянтинівки, були в інші міста та країнах... У дорослому віці продовжили подорожувати разом з чоловіком. Обожнювали ходити вдвох в походи на байдарках, здійснювали пішохідні походи по Криму, Карпатам та Кавказу...
В 1983 році волею долі потрапила в Будинок піонерів. До цього працювала на заводі. У нас був міський турклуб для молоді та працівників заводу. Допомагала проводити міські турзльоти. На роботу мене запросила тодішня директорка – Балик Галина Миколаївна. Вже 38 років працюю з дітьми, керую дитячим турклубом.
— Чому діти приходять до вас на заняття? Чим їх вабить турклуб?
— Дітей приваблюють пригоди. На них слово “екстрим” діє магічно. Вони хочуть піти в похід без батьків і все робити самостійно, хочуть заночувати в наметі під відкритим небом, хочуть залізти на скелю. Коли кажу, що у нас не просто турклуб, а школа виживання, тоді дітям стає вдвічі цікавіше. Їм хочеться екстриму.
— У літній час діти ходять з вами в походи. А чим займаються взимку?
— Взимку організовуємо для дітей екскурсійні поїздки. Часто їздимо в сусідні міста та села. Проводимо тренування, возимо юних туристів на змагання.
— Як відбувається підготовка до походу? Як ви розумієте, що дитина готова йти в серьйозний похід?
— Ми кажемо: “Як підготуєшся, так похід і проведеш”. Тому підготовці приділяємо багато часу. Перше та найголовніше – психологічна готовність дитини. Перед походом мені треба знати, що група дружна, з гарними взаєминами, що за потреби учасники допоможуть один одному. Якщо цього немає, то похід запам’ятається як найгірший. Після подібних походів діти кидають туризм. У мене, як у керівника, стоїть завдання – об’єднати дітей в один дружній колектив.
Одного разу після походу довелося розпустити усю групу, а у вересні набрати нову. З новою групою готувалися до походу в Крим. У цей час відкрилися двері, і в кабінет зайшли діти, яким ми сказали “до побачення”. Вони просили взяти їх з собою, казали, що за рік виросли, стали розумнішими. Ми довго думали та погодились. Похід пройшов добре. Ці діти ще три роки ходили на заняття.
Друге – це фізична підготовка. У похід беремо здорових дітей. Вони приносять довідку від лікаря. В поході діти повинні нести важкі рюкзаки кілька кілометрів на день. А це фізичне та психологічне навантаження.
*Вага рюкзака в поході для дітей 12-14 років: для дівчат - не більше 12 кг, для хлопців - не більше 15 кг.
Третє – перевірка. Перед великим походом ходимо у тренувальні. Там кожен учасник показує на що здатен, або виявляє, що треба допрацювати, яку навичку.
Щоб потрапити у серйозний похід дитина повинна вміти робити усе без допомоги дорослих: розпалювати багаття, готувати їжу, встановлювати та складати намет, правильно укладати рюкзак, розробляти маршрут, контролювати свій стан здоров’я, знаходити спільну мову з іншими учасниками походу.
У поході у кожного своя роль. Найголовніша у командира. Керівник кличе до себе командира, дає вказівки та завдання на день, а командир контролює роботу групи та розподіляє обов’язки. Командиру допомагає завгосп. Він розподіляє продукти, пише списки на чергування та складає меню. Також у нас в поході є фотограф, оператор, краєвед, аніматор, гітарист.
— У вас в турклубі дві керівниці. Як розподіляєте обов’язки між собою?
— Знаєте, в дитячих таборах є вихователь та вожата. Я вважаю себе вихователем.
Займаюся господарськими справами, контролюю чергування дітей та приготування їжі в поході. А моя напарниця, Олександра Володимирівна – вожата. Вона організовує ігри, заходи. У нас немає чіткого розподілу обов’язків, ми все робимо разом, у нас злагоджена команда.
— Розкажіть про вашу коліжанку. Як вона стала керівницею гуртка? Як довго працюєте вдвох?
— У вересні я прийшла в 6-ту школу набрати дітей в нову групу. Ходила по класах, робила оголошення, розповідала про наш турклуб. Зайшла на урок фізкультури і вчитель сказав, щоб я звернула увагу на дівчинку Сашу. Я так і зробила. Саша виявилася здібною ученицею. З 7-го класу почала ходити з нами в походи, займатися туризмом. Після школи вона вступила в медичне училище, але туризм не залишила. Допомагала проводити міські турзльоти, була суддею змагань.
Закінчивши навчання, планувала працювати в швидкій, але через малу вагу її не взяли на роботу. Директорка ЦДЮТ, Марія Іванівна, запропонувала їй спробувати себе в ролі керівниці турклуба. Олександра, займаючись в гуртку, освоїла професію і вже 14 років працюємо з нею в одній команді. Так учениця стала моєю коліжанкою.
— Олександра Володимирівна, розкажіть про початок роботи з дітьми.
— Я не планувала працювати викладачем. Хотіла лікувати та рятувати людей. Коли мене покликали працювати в турклуб, сказала, що подумаю. Потім запропонували: “Давай трішки попрацюй, подивись, якщо не сподобається, тоді звільнишся”. Прийшла попрацювати деякий час, щоб знайти іншу роботу, але педагогіка мене затягнула.
— Я зі школи пам’ятаю турзльоти. Чому зараз їх не проводите?
— Турзліт – це традиція, яка у нас була кілька десятиліть.
У кінці навчального року у балці Грузька збиралися команди із різних шкіл Костянтинівки. Брали участь у конкурсах, співали туристські пісні, розпалювали багаття, змагалися в туристській техніці, в’язали вузли на швидкість, долали переправи, орієнтувалися на місцевості. Все проходило в один день. Дітям дуже подобалося.
У нас були команди, які щотижня приходили на тренування, бо хотіли перемогти.
Нашими неодноразовими чемпіонами ставали команди з 6-ї, 3-ї та 5-ї шкіл.
Коли почалася війна ми поділили турзліт на кілька конкурсів, проводили їх протягом року. Вчителі, які привозили дітей на змагання, почали скаржитися, що туристи часто їх хочуть бачити. Наполягли на тому, щоб турзльоти відмінили, хоча дітям вони подобалися... Вже два роки турзльотів немає...
— Що входить в програму навчання крім походів? Чого діти можуть навчитися?
— Діти вчаться орієнтуванню на місцевості, наданню першої домедичної допомоги, скелелазанню, техніці туризму.
Орієнтування на місцевості - це окремий вид спорту. Існує орієнтування на велосипедах, лижах, авто. Ми займаємося спортивним орієнтуванням бігом. Головне, щоб дитина, якщо потрапить в ліс і залишиться там сама, змогла без страху та паніки вийти звідти, навіть якщо у неї немає карти та компасу. Ми готуємо до таких ситуацій. Після підготовки та тренувань діти беруть участь у міських, обласних та всеукраїнських змаганнях з орієнтування.
Діти отримують навички з надання домедичної допомоги. Вчаться мінімуму, який необхідний людині, що знаходиться в лісі, далеко від лікарні.
Дітям подобається скелелазіння. Це окремий вид спорту, на який в нашій програмі не передбачено занять. Але є в програмі подолання природних перешкод, вільне лазіння по скелях. Для того, щоб заохотити ходити на заняття, ми приваблюємо дітей цим видом спорту. Їздимо в Краматорськ до своїх колег. Вони дозволяють проводити тренування в спеціально обладнаній спортзалі, де є штучний скеледром.
Діти вчаться техніці туризму: вчаться організовувати самостраховку, командну страховку, організовувати переправи, проходити задані дистанції. Беруть участь у змаганнях, показують свої технічні знання.
— Чи отримують діти дипломи після закінчення школи туризму?
— Діти можуть отримати спортивний розряд, якщо проходять похід чи перемагають на змаганнях з техніки туризму.
Спортивний розряд - як додатковий бал при вступі в навчальний заклад. Знадобиться тим дітям, які планують пов’язати своє життя зі спортом. Тим, хто хоче працювати вчителєм фізкультури чи керівником турклубу, тренером, хоче піти в циркове мистецтво, стати військовим або рятувальником.
Коли дитина отримує спортивний розряд, то відчуває позитивні емоції та гордість за саму себе.
— Як потрапити до вас в турклуб? Скільки коштує навчання?
— Прийом у нас ведеться кожного року. Якщо не встигли у вересні, то можна прийти пізніше, але краще не затягувати до травня. Доведеться наздоганяти матеріал, який пропустили.
Навчання безкоштовне. Спорядження видаємо теж безкоштовно. Рюкзаки, спальні мішки, каремати, мотузки, карабіни, страхувальні системи.
Усе, крім одягу та взуття. У 2015 році ми оновили спорядження, завдяки участі у проекті від Міжнародної організації з міграції - МОМ.
Батьки платять за проїзд та харчування. Оплачують поїздки та участь у змаганнях. “Ви для наших дітей друга сім’я. Дякуємо, що всюди їх возите” - подібні повідомлення отримуємо від батьків. Заради таких відгуків варто працювати.
— Діти, самостійність та винахідливість...
— Були ми в поході в Карпатах. Я кажу черговим: “Якщо зранку не зможете самі щось зробити, то розбудіть мене”. А хлопцям потрібно було розпалити вогнище та приготувати сніданок. Ще звечора діти назбирали дрова, але їх намочив дощ.
Як вийти із цієї ситуації? Згадали, що поряд з нами був табір чехів – пішли до них просити сухих дров, ті не розуміють. Спитали чи знають вони англійську. Чехи відповіли “yes”- так. Але і це не допомогло, бо наші хлопці англійської не знали. Почали згадувати шкільну програму. Нарешті видали слово “файер”- вогонь, і отримали сухих дров! Ми прокинулися - вогонь горить, сніданок готується. Все добре. Тому в поході необхідно бути винахідливим та знати іноземні мови. Це навички, які знадобилися хлопцям, щоб нагодувати цілу групу.
— Яблуко Бажана
— Діти вчаться бути самостійними та бути відповідальними. Ми підтримуємо самоврядування та втручаємося тільки тоді, коли ситуація загострюється.
Історія сталася з нами в поході по Криму. Збиралися в радіальний вихід – від стоянки потрібно було сходити в гори без рюкзаків та повернутися назад. Капітан повідомив, що усе взяли: дощовики, воду, перекус. Дивлюсь, що ковбаса, паштет, батон, які потрібні для перекусу, лежать. Вирішую промовчати, бо капітан сказав, що все взяли.
Приходимо на гору, усі чекають, коли зможуть поїсти. Чергові починають готувати, а готувати нічого. В рюкзаку лежать 15 яблук, курага і одна шоколадка на всю групу. Капітан голосно вигукує: “Де всі продукти? Що ми будемо їсти?”. Але відповідь і так зрозуміла.
Усі сидять і гризуть яблука. Владік Бажан – вихована дитина, питає: “Куди викинути огризок?”. Усі хором дивуються: “Огризок? У тебе залишився огризок?”. Іра Сидорова показує хвостик від яблука і каже: “Ось як виглядає огризок”. З тих пір ковбасу в таборі більше не залишали.
Кристина Оніпченко
