В радянські часи ходили анекдоти про великого Кобзаря. Наприклад, дуже старий, ще сталінських часів: «Після тригодинного мітингу про буйний розквіт культу Шевченкa в СССР скинуто полотнище з новопоставленого пам'ятника Шевченкові в одному з міст України. Глядачам показалася велетенська постать... Сталіна з відкритою книгою в руках. Глядачі в СССР звикли до всяких ідеологічно витриманих видовищ, але таки, щоб пам'ятником Шевченкові був читаючий Сталін… Такого авангарду вони все ж таки не очікували. Здивування вони, як люди радянські, ніяк не виявили. А наступний промовець поспішив пояснити їм, що цей пам'ятник Шевченкові зображає товариша Сталіна, який сидить і читає "Кобзаря"».
Про культ Шевченка в СССР можна говорити багато, наступна ситуація цілком реальна, не анекдот. До чергового Шевченкового 150-річного ювілею, у 1964 році, у Москві видають розкішно оформлену книгу. Її прикрашає гравюра на якій зображена велетенська фігура Пушкіна. Біля її ніг притулилася манюсінька постать Шевченка, що зачаровано читає "Євrенія Онєгіна".
В нашому місті ситуація була схожою на стару анекдотичну. На правобережжі розташований чудовий старий сквер Шевченка. Старі дерева дають затишок у літню спеку. Велика кількість лавочок, які підтримуються в належному стані, заповнена мамами, які сидять з дитячими колясками, пенсіонерами, молоддю. У сквері розташований культовий пам’ятник визволителям нашого міста – танкістам 135-ї танкової бригади полковника М.З.Безнощенка. Тут же поховання бійців бригади, які загинули в костянтинівському районі. Поруч перепохований червоний герой антиукраїнської війни 1917 – 1921 років А.Ф. Якусевіч та керівник промисловості 1930-40-х Ємельянов. А Шевченко де?
Ще один анекдот розкажу на цю тему. Художник на виставці представляє свою картину під назвою «Ленін в Польше». На картині шалаш, з якого торчать четверо голих п’яток. «Це п’ятки Надії Костянтинівни», — пояснює митець. «А оце п’ятки Фелікса Едмундовича». «А де ж Ленін?» — запитують у митця. «А Ленін в Польше».
Так і у нас в Костянтинівці. Сквер Шевченка був. А сам Кобзар, мабуть був десь з Леніним у Польщі.
Тепер українські активісти у 2017 році змогли відкрити пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченко біля ЦДЮТ, а також анонсували відкриття ще одного пам’ятника великому поетові на площі Перемоги. Це радує, я кажу це абсолютно серйозно.
Кобзар – культова для українців всього світу постать. Ідеї творять історію, такі великі поети, як наш Кобзар, це політичні пророки, через них Вища Сила провіденціально закладаючи у їх твори зміст національної ідеї, керує нацією. Саме тому радянська ідеологія вела наступ всіма силами на Шевченківське ядро національної ідеї. Московські ідеологи пробували пов'язати Шевченка з матеріялізмом, атеїзмом, московським лібералізмом та з орієнтаціею на месіянізм Москви, обмосковлюючи цим всю Україну. Московська радянська ідеологія творила "единий неділимий сoветський народ".
Дуже цікава історія пов’язана з відкриттям пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку у Вашингтоні. Цей монумент на гранітному постаменті, з бронзи, висотою понад 7 метрів, вагою у 45 тон, було урочисто відкрито 27 червня 1964 р. екс-президентом США Дуайтом Ейзенхауером. Дозвіл на зведення статуї Тараса Шевченка надали у своїй резолюції Сенат Сполучених Штатів та Палата представників США.
А от СРСР був проти спорудження даного пам'ятника. Справа у тому, що у Москві на той час не було жодного монумента великому українцю. А у США у престижному кварталі де розташовувались дипломатичні посольства, українська громада США спромоглася побудувати незвичний пам’ятник. Шевченко на ньому представ молодим, безбородим, з розкішною шевелюрою. Для того часу це було революційним, так подати образ поета. Радянські претензії та вимоги відмовитись від спорудження пам'ятника висловлювали як радянське посольство, так і представництво УРСР в ООН. В газеті «Washington Post» було випущено ряд проплачених статей, які зображали Шевченка як ненависника католиків, православних, росіян, поляків і євреїв, а водночас «передвісника комунізму». В пресі була розгорнута пропагандистська кампанія, з метою зменшити підтримку проекту з боку українців Америки. Посольство СРСР розповсюдило у Вашингтоні поміж українських видань «Слово до українців, до всієї української громади у США, до Комітету пам'ятника Шевченку в США», яке підписало ряд письменників УРСР. Улесливе звернення до «земляків поза Україною сущих» переходило у ньому в прокльони на адресу «деяких людців», які намагаються використати світле ім'я Шевченка «в своїх брудних політичних цілях». Яке самовизначення з боку радянських пропагандистів.
Так що будівництво бюста Шевченка, це завжди подія з історією та підводними течіями. Але це завжди боже діло, яке набагато перевищує наше людське єство. День, коли відкрився пам’ятник Пророку, Поету та Кобзарю у Вашингтоні, стало в США Українським Днем. А на граниті пам’ятника можна прочитати: «Цей монумент Тарасові Шевченку, українському поету XIX століття і борцю за незалежність України та за свободу всього людства, який під іноземною російською імперіалістичною тиранією та колоніальним правлінням звертався до Вашингтона з його «новим і праведним законом», було відкрито 27 червня 1964 року…»
І.Бредіхін
