О.Бик на шевченківські дні:
...Зазбиралось на дощ, а п-чити ще далеченько. І дорога убита, неначе дорога АТО. На узбіччі стоїть голосує попутніх Шевченко. Я спиняю і він підсідає до мене в авто.
Я газую на схід, де стирчать із землі терикони, і на землю мою своїм лаптєм ступив п-рас. Всі одвічні боги пропили свої древні ікони, але поряд сидить і сміється крізь вуса Тарас.
Каже: Хлопче, жени! Хай вітри тобі дують у спину. Хай тебе не бере ні вогонь, ні земля, ні вода. Поквитайся за нас, за нещасну мою Катерину.
Ось тримай-но ножа - це тобі передав Галайда.
Ці плюгаві мерці, ця кацапська навала пихата нападає вночі і заходить завжди зі спини. Ще вишневий садок. Ще пасуться маленькі ягнята. Але ниньки із них виростають одні барани...
...Він ще довго отак матюкався, сміявся і плакав, потім десь за Дніпром утомився і тихо заснув. Мабуть, снилось йому, що вернулися знов гайдамаки, посвятили ножі і пішли на останню війну.
