Помер наш друг, невтомний борець за Україну

Не віриться, що все, закінчилася ЕПОХА ДОБРОВОЛЬСКОГО, що вже немає нашого друга САШКА.

"Внаслідок раптової хвороби у лікарні м. Слов’янська помер дослідник діяльності українського підпілля на Донеччині ХХ ст., автор книг, збірників документів “ОУН на Донеччині” (том І і ІІ) Сашко Добровольський. 6 серпня Олександр був госпіталізований до лікарні з важким інсультом...".

"Неординарна людина, що володіє глибинними знаннями по історії ОУН в Донбасі", - написали ми в "Провінції" в 2010 році, коли узнали Сашка, подружилися та почали спільну роботу по укріпленню тут України.

«Любіть Україну, та тримайте порох сухим, бо вже скоро він нам знадобиться…» - вимагав він від всіх нас задовго до цієї війни.

А коли вона почалася Сашко все робив, щоб у хлопців в окопах була мотивація вбивати ворогів.

Ось зі статті у 2019 роі:

"Просто вбивчим, був виступ відомого дослідника руху українських націоналістів на Донбасі Сашка Добровольського. Він сказав: «У зв’язку з тим, що зараз найбільш активні націоналісти, це мої друзі і я пишаюсь, що їх знаю, живуть у Костянтинівці та Дружківці, я вам розповім про українське відродження 1917-1943 років як раз у Костянтинівському районі. Все з матеріалів Служби безпеки».

Він сказав, що їздить по нашим військовим з лекцією «Ви повинні знати за що їх треба вбивати». Тобто, чому треба радікалізуватися і безпощадно знищувати ворогів. «А тут, в тилу, – відмітив Сашко, — наша позиція повинна бути безкомпромісна. Їх нікого не посадиш по кримінальному кодексу. Та й хто посадить? Їм ніколи, вони займаються «контрабасом» на Майорську. Є інші методи…».

І він «стріляє» своїми роботами про борців за Незалежність України нашого краю. Ось, нещодавно він отримав з окупованого Донецьку (бо й там є багато патріотів-дослідників!) карну справу на костянтинівську «Просвіту» 1949 року. З’ясовується, що наш край на 1917 рік був абсолютно українським. Тому «просвітняне» увійшли до керівництва міст та районів. У довідці НКВС 1950 року є згадка, що «В Константиновке большое число жителей ушло к Петлюре…». «Те, що зараз роблять покидьки в ДНР – ті ж самі етнічні чистки, що робили тут більшовики, — продовжував Сашко, — коли вибили місцеве населення, а заселили Костянтинівку робітничо-кримінальними династіями, зеками, урками, іншим збродом. Чому тут у 20-х роках народився Олекса Тихий? Тому що в Олексійово-Дружківці у 1924 році почала діяти одна з самих перших українських автокефальних церков у Донбасі, яка поновила свою роботу у 1942 році. Ще в 1933 році тут, серед 63 шкіл, 40 залишалися українськими! За словами керівника українського театру у Костянтинівці Решетнікова, після приходу німців у 1941 році цивільну владу тут взяли націоналісти. 2 грудня 1941 року, колишній петлюрівський сотник, неодноразово репресований, Митрофанів утворив тут українську сотню. Причому, форму їм зшили як у січових стрільців. Там об’єдналися всі національності – від росіян до етнічних місцевих німців.

Але ми знайшли парадокс, зразок етнічної солідарності. Відома в Костянтинівці людина, єврей, Григорій Шаргородський, 1913 р.н., член «Просвіти» в окупацію був замісником директора українського театру в Костянтинівці. Його записали поляком, хоча місцеві знали, хто він, але мовчали. Він, навіть, у місцевій газеті отримав подяку від німецького коменданта! Допоміг йому голова відділу освіти Кирпенко. З січня 1942 року було офіційно оголошено курс на українізацію Костянтинівського району. Влітку проголошено, що герб Костянтинівки – трезуб, а прапор – жовто-блакитний. Парадокс, але в Костянтинівському районі тоді було більше українських шкіл, ніж по всій Донеччині до 2014 року!».

Дослідник згадав і нашого Василя Гайворонського – він у 1942 році об’єднав тут просвітян, які випускали спочатку «Костянтинівські вісті» з двома трезубами на логотипі, а потім «Відбудову». «Просвіту» організували в кожній школі. Їм давали по 15-20% відсотків зборів від продажу газет, концертів та вистав. Костянтинівка впливала та українізувала сусідні райони – Добропільский, навіть Бахмут. Коли в 1943 році зайшла радянська влада, то знищували, перш за все, не поліцаїв та тих, хто їм допомагав, а повністю ліквідували просвітян. І охота ця велася до 1951 року, коли в далекому Здолбуніві Рівненської області знайшли Андрія Фроловича Кирпенко, якого засудили до розстрілу с заміною на 25 років тюрми. Він, до речі, дожив до Незалежності!

«Я до чого все це веду, — закінчував Добровольский. — Зараз у нас йде війна з Росією і нам говорять, що треба миритися. Так війна не закінчиться. Це все наївність. Я все це збираю для того, щоб наші добровольці знали – за що вбивати на передовій, гнати цих собак з нашої землі, чистити сепарню на місцях. Треба займатися ідеологією. І Олекса Тихий це довів!».

Головне - він тут, у книжках, створенню яких він присвятив своє життя.

У кого вони є - дістаньте, нехай сьогодні вони стануть згадкою та головною нашою подякою дослідницькому подвигу Сашка Добровольского.   

І послухайте цій виступ на відео. Там все.