Розсілись, як у власній хаті.
Обчистили до нитки всі кутки.
А вже до них біжать,
як в ті роки,
Найнятись чимскоріш
в поліціанти
мої блаватно-жовті землячки.
Борис Олійник.
26 березня міськрада народила, а скоріше отримала з «верху» таке собі «Обращение», посилаючись на власні повноваження, нібито записані в ст. 26 Закону про місцеве самоврядування. Звісно, там такого немає. На всяк випадок, наперед нагадую, що міськрада також не має повноважень об’явити війну країнам НАТО. Незважаючи на те, що має на чолі «генерала» Роженка. Не мають також повноважень депутати формувати маршові роти і вирушати рити окопи повного профілю.
А може вони плекають надію, що ці повноваження зміняться? Адже, міністр Куйбіда В. проголосив на Національній конференції з питань впровадження Європейського тижня місцевої демократії в Україні: «Нова регіональна політика, яка формується сьогодні в Україні передбачає... розширення прав та можливостей місцевого самоврядування, посилення ролі регіонів у формуванні та здійсненні регіональної політики... Органи самоврядування матимуть ширші повноваження і ресурси».
Куди вже ширші! І все одно вони вважають, що їм цих повноважень замало. От і призвали людей протестувати. Проти самих себе. Адже вся влада і усі підприємства, як у Костянтинівці, так і в області належать власникам з партії регіонів. І саме з цих підприємств звільняють людей. І саме на їх підприємствах виготовляють ковбасу без м’яса, що викликає обурення людей. І саме на цих підприємствах не виробляють дешеву ковбасу по 2,20, і за якою сумують, як за втраченим раєм їхні виборці. І саме на їх підприємствах величезна заборгованість із заробітної плати.
Ні, ну так не можна. Треба берегти психіку людей, не можна публічно примушувати їх до роздвоєння особистості. Проти кого мітингувати — регіонали ж і так при владі, практично безроздільній!
Нагадаю слова Януковича на всеукраїнському зібранні депутатів різних рівнів у липні 2006 р.: «в этих регионах мы не являемся оппозицией. Здесь – мы правящая партия».
У зверненні депутати згадали про існуючі проблеми в житлово-комунальній сфері, нібито їх вирішення не належить до їх обов’язків. Міські дороги, які найгірші в України, за їх логікою, повинна ремонтувати центральна влада.
У зверненні костянтинівські депутати бідкаються щодо жахливого стану медицини: «Свернуто большинство социальных программ в здравоохранении…»
Наведу одну фразу з «Острова» від 11.03.2009 р.: «В Константиновке хотят установить памятник женщине. По информации горисполкома, на это ушло 45 тыс. грн., а по сведениям издания, к этой сумме надо прибавить 20 тыс. грн. со спецсчета».
Отакі крокодилячі сльози. Потрібно їм уклінно дякувати за таку турботу. Одразу згадався бородатий анекдот про чукчу, який завдяки радянській владі отримав «велике надбання» — третє почуття - «почуття глибокої вдячності», що так гармонійно доповнило вже звичні почуття голоду та холоду.
Цікаво, чи знають в прокуратурі про нецільове використання коштів? Мабуть ні. І не треба їм про це повідомляти. Бо для них досі мають силу закону кучмівські слова: «Ну чого кажда срань должна писать на Генерального прокурора?»
Місцевий панок Роженко впевнений, що він вже «наместник Бога не земле». Він приймає рішення про заборону НАТО на території міста. Він погрожував місцевим референдумом, приймав політичні заяви на кшталт: «Депутаты Константиновского городского совета выражают крайнее возмущение безответственной позицией представителей местного самоуправления западных областей Украины...» («Решение константиновского городского совета № 5/4-68 от 14.07.2006 г.)
Організовує й мітинги: «Участники мероприятия также приняли обращение к областному совету о необходимости созыва чрезвычайной сессии по вопросам самоопределения Донецкой области».
Хотілось би знати, чи справді вірять люди таким керівникам, і чи мав рацію Теодор Адорно в своїй праці «Критика культури і суспільство»: «Люди не лише вірять в обман, коли він дає їм швидкоплинне задоволення. Вони хочуть обману, на який самі охоче погоджуються».
В одній із своїх статей я колись зазначив: «В багатьох проектах реформування місцевого самоврядування йдеться не про розширення прав громад, а про розширення прав обраних цими громадами органів місцевої влади. Тобто мається на увазі розширення прав місцевих бюрократичних структур, місцевих чиновників, а не громад. Чомусь ніхто не вимагає розширення відповідальності місцевих органів влади та їхніх керівників.
Навіть за радянських часів можновладці якимось чином реагували на інформацію, що просочилася у пресу. Нині ж влада перебуває у вакуумі і не завдає собі клопоту, аби помічати негативну інформацію.
Обирайте їх, люди. І президента разом з прем’єром в додаток. Не забудьте, що майбутнім президентом повинна стати людина, як мінімум тричі не судима, і обов’язково з проФФесорським званням. Не зашкодить і диплом неіснуючої Каліфорнійської академії. І щоб ваш обранець обов’язково підпадав під характеристику, надану Свирським у своєму романі «История моей жизни»: «Він дуже розумний... Такий розумний, що аж дурний..».
Тоді відбудеться сценарій С. Караванського:
«Нікуди Путін з Кремля не піде. Володимир Батькович візьмуться збирати докупи руські й не дуже землі. Україна на той час не буде ні в НАТО ні в ЕС. То як же не взяти до рук того, що погано лежить? Не дурно ж сказано: «Не клади близько, не вводь злодія в гріх». А як же тут втриматися, коли й донецько-український прем’єр запросить на Україну свого пахана-братана особисто, на що буде підтримка і комуністів, і соціялістів, і Наташі Вітренко...
Прем’єр же для такої оказії підготує, щоб усе було чин чином. Не так, як ото ГКЧП рятувало Росію. Рятують, а в самих руки трусяться. Не було тоді Януковича з Путіним, а то бачили б ми після всіх чисток і голодоморів парад самостійностей, як свою потилицю.
Як поповзуть, значить, братні танки й полетять такі ж літаки, військовий міністер від Януковича дасть наказ не перешкоджати, а якомога сприяти. Чи ж буде бліда копія Червоної Армії з «дідами» й дідівщиною, звана Українською армією, чинити опір північній навалі? Блажен, хто вірує. Чорноморський флот і собі не пастиме задніх. Візьме під контроль у Криму всі стратегічні об’єкти, оточить будинки адміністрації від Президента, так, що чи й утече котрий.
Хто ж це буде ждати, коли Україну візьмуть у НАТО, або бодай до ЕС? Коваль клепле, поки тепле. Жириновський із Затуліним не чекатимуть довго, а візьмуть бика за роги, поки теплий.
А світ? Світ погаласує, відмовить російським спортсменам виступати на черговій Олімпіяді та й по всьому. Чи справдиться цей сценарій, чи який інший – побачимо. Але якийсь таки справдиться. Це вже й до бабки не треба ходити.
Якщо справдиться цей сценарій, то історія запише його на карб лише одній особі. Особа ця - Віктор Андрійович Ющенко і більш ніхто».
Взагалі, зараз українське суспільство не в стані кризи, а у стані прогресуючої масової істерії. У кризі економіка, банківський сектор і управлінська вертикаль. А такого шаленого спротиву намаганням уряду поліпшити ситуацію мабуть не знає історія. Опозиція за будь-яку ціну хоче здійснити ленінську мрію про кухарок, які дорвавшись до управління державою, «ощасливлять» народ України.
На думку Святослава Караванського, батьками Майдану були свобода слова і освітяни України. Це вони прищепили молодому поколінню відразу до брехні, насильства і сваволі імперських холуїв. Цьому прошарку інтелігенції і належить наше спасибі за Майдан. Була там Помаранчева революція, а з неї постала помаранчева коаліція політичних сил, яка нібито керувалася ідеями Майдану, тобто волевиявленням народу. І ті, що стояли на трибуні майдану, а тоді стали партнерами по коаліції, мали б шануватися і думати про інтереси майдану. Але ж особисті інтереси взяли гору.
Але біда прийшла ще тоді, коли ті посадовці, яких спіймали «на гарячому» за фальсифікації під час президентських виборів у 2004 році, з легкої руки нашого добродія-гаранта змогли уникнути відповідальності, замість того, щоб бути закритими років на п’ять з подальшою забороною займати посади. Уникли відповідальності і організатори сепаратизму.
Отже, тому і маємо «Обращение».
ЯРОСЛАВ
[email protected]
Ога, ПР критиковать все