Учебка ЗСУ, або Що ми знаємо про діаманти?

Є такий крутезний фільм Гая Річі — “Великий куш”, який, гадаю, всяка нормальна людина дивилася хоча б один раз. Цей фільм дуже легко запам’ятовується цитатами, типу: “- Чого ви тут стоїте, ідіть геть! - Це вільна країна, чи не так? - А це — приватний магазин...”, або “Що я знаю про діаманти? Здається, їх везуть з Антверпена...”. Ця стрічка дійсно хітова, але зараз пораджу передивитись Кубрикову “Суцільнометалеву оболонку”. А щодо питання у заголовку, то перефразую до нагальної — “Хто зараз йде служити в ЗСУ і чи варто?”

Повістки, ТЦК та хто там робе?

Не перевіряв, але, як мені підказали, під час воєнного стану у тебе є лише 6 годин на збори. У мене було трохи більше — до наступного ранку. Одразу після проходження ВЛК, не зважаючи на “статті”, отримав статус “годен”. Спочатку, як цивільну людину, мене така постановка питання обурила, навіть зателефонував знайомому адвокату. Але, трохи охолонувши, коли вже поїхав за необхідними речами та фотографуватися для військового квитка, перетелефонував адвокатові та сказав — “І що це змінює? Одним солдатом в ЗСУ стало більше!”.

Всі, мабуть, чули — “той відмазався, у того знайомі десь на сьомому поверсі вище хмар...” і т.ін. Все це цілком реальний стан речей. Одна із схем, за яку я чув не від “останньої людини” — працівників мого ТЦК подали до списків на мобілізацію, однак дали час та можливість “врятуватись”, для чого кожен мав “привести чотирьох”. Мережевий курва маркетинг в дії. Гадаю, таких схем і варіантів “рятування” існує ціла купа, але мені вже то не цікаво. Тож, якщо тебе мобілізували через ТЦК по повістці, то, цілком вірогідно, ти пішов “за когось”.

Як наслідок — дуже сумна картина, яку можна було спостерігати зранку на плацу ТЦК — як кажуть — “еліта”. Але стає ще “веселіше”, коли люди один за одним починають падати в епілептичних припадках у “перевалочному” лагері. У той час,

... як заступник військового комісара області розповідає на вечірньому шикуванні про діарею — що не можна гризти зелені яблука з грунту не помивши їх перед цим, і що ракета прилетить і “хай мене Бог береже...”

... як боєць віком “за 50”, в броніку та касці, з іскривленою спиною (попросту — горбата людина), в позиції “лежа” стріляє з АК. А потім Васильович укладує твої пусті магазини тобі в підсумок, бо тебе трохи трясе і з долоні капає кров, бо ти ще не навчився швидко та чітко перезаряджати автомат...

... а Петрович, якому вже майже 60, дає сто в гору молоді на турнікові та брус’ях.

Але, є одне але. Як кажуть наші інструктори (щоб ви собі уявляли — стрільба довгими чергами з РКК з витягнутої руки дійсно вражає): “добровольці закінчились ще в березні минулого року, хлопці” і “служити будуть всі — навіть та інтелігенція, яка думає пропетляти...”, а “ви ще самі будете казати, що ТЦК роблять погано, бо вас нема ким замінити...”

Тож, вітаю всіх з минулими святами — Днем державного прапора, який ми чудово відмітили стрільбами на полігоні та Днем незалежності!

Далі буде.

Солдат Михайло Разпутько.