Дякую тим панам добродіям, які відгукнулися на мою публікацію «Гривня, як зразок московської пропаганди» у «Провінції» від 09.10.2013. По-перше, про умовний рейтинг, у якому «лідирує» філософ Сковорода. Не дай Бог, його змінить якийсь достойник. Це буде означати не тільки випуск нової банкноти номіналом у 1000 гривень, але, також, і нову інфляційну спіраль і обезцінення наших грошей. Достойників вистачає: Шевченко у поважному віці, гетьман Сагайдачний...
Тепер про головне. Мене цікавлять зображення князів і лицарів, лицарів-козаків Русі домонгольського періода. Тому є цінними тільки зображення князів тогочасні. Всі «Царські титулярники» 1672 року цінність мають виключно для московської державності. В 1672 там вже вся пропаганда була зорієнтована на ідею національної винятковості і експансії на сусідні землі під гаслом «Москва — третій Рим». Сучасна російська історіографія починається с «німецького» ХVIII сторіччя, коли по замовленню романівської династії німецькі вчені переписували (фальшували) літописи, знищували орігінали, писали російську (фактично нищили і переписували і українську) історію «по височайшему замовленню». Одиничні росіяни, які пробилися у російську академію наук, наприклад Ломоносов, були вражені масштабами і напрямом фальшування. Але нічого зробити не могли. Після смерті Ломоносова всі його бумаги теж були вилучені. Ті історичні твори, які відомі під іменем Ломоносова, — це компіляції з його робіт, зроблені тими ж німцями. Останні давньоруські літописи були знищені під приводом «московської пожежі» 1812 року.
Настав час Карамзіна (Кара-Мурзи). Він поетично виклав доробок німців. Саме з нього починається сучасний період російської історіографії. Хто з пересічних істориків пам’ятає хоч деякі імена з понад 20 істориків-німців — російських академіків. Та навіть серед тих праць, які цитує Карамзін, знищені для дослідників десятки назв. Саме його «Ілюстрована історія» стала зримим взірцем для сотень і сотень художників для наочного зображення давньої України — Русі. Додам, що Кенигсбергський літопис, щасливо «знайдений» у 1718 році Петром І, ілюстровано німецькими мініатюрами ХV сторіччя. Останнє його видання маю у своїй бібліотеці. Там на місці рисунків стоять пусті прямокутники з надписом «рисунок».
Є ще давньоруські монети Володимира Великого, але на них він переважно з козацькими вусами. Є золотий, де до вус додана борідка. Борода — символ уподоблення Христу. Може в старості, коли Володимир став віруючою людиною, так воно і було. Але козацькі вуса — обов’язкові.
І.Бредіхін, викладач історії КВПУ.
