Портрет сусіда, або Слава фюреру

 

Комуністична преса в Україні розхвалює без міри лад, створений в Бєларусі. Мовляв, він зберіг колгоспи та інші принади соціалізму. Журналіст В. Мазаров в газеті «Коммунист» № 98 від 16.12.09 р. зазначив, що теперішню українську владу: «...страшит сама мысль о том, что Украина может найти в себе силы пойти по пути здравого смысла и житейской мудрости... Беларусь по этому пути идет. И результаты впечатляют».

Своїм висловлюванням він спровокував мене написати цю статтю. Я вже писав про Туркменістан: «Так хто ж врешті-решт ішак?» («Провинция»№ 29 від 16.07.2008 р. і № 30 від 23.07.2008 р.), про Китай: «Соціалізм з розкосими очима» («Провинция» № 2 від 14.01.2009 р.) і про Росію: «Раб, який став паном» («Провинция» № 42 від 15.10.2008 р.). Настала черга і Бєларусі.

Бєларуський президент Олександр Лукашенко недавно завітав до нас, як один із найближчих сусідів. Він раптом вирішив порушити одну із своїх традицій - регулярну відміну наперед підготовлених і погоджених офіційних візитів до України. Цього разу, не зважаючи на внутрішньоукраїнські передвиборні реалії, бєларуський лідер все ж таки спромігся вперше за 11 років відвідати Київ як офіційна особа.

Під час візиту Лукашенко пообіцяв, що протягом листопаду 2009 р. відбудеться ратифікація договору від 1997 р. про делімітацію українсько-бєларуських державних кордонів. Зважаючи на кишеньковий парламент (Національні збори), ратифікація могла легко відбутись за командою Лукашенка. Але обіцянка не була виконана. Мабуть тому, що ця ратифікація знімає одну з головних перешкод на шляху вступу України в НАТО. Якби Лукашенко виконав обіцяне, цієї статті, скоріше за все, я би не писав...

Голова партії «Бєларуська соціал-демократична громада», колишній голова Верховної Ради Республіки Бєларусь (1991—1994) Станіслав Шушкевич попереджав: «Не можна довіряти Лукашенку».

Про візит в Україну писала газета «Дзеркало тижня: «Донедавна авторитарного лідера Бєларусі не жалували в Європі. У столицях його приймали лише двоє-троє лідерів країн третього світу і деякі глави держав СНД. І хоча бєларуський президент в останні місяці зумів прорвати міжнародну ізоляцію, побувавши вже не тільки в Москві, а й у Ватикані і Вільнюсі, для нього, як і для Леоніда Кучми у 2002—2003 роках, зараз поїздка до будь-якої європейської столиці — подія величезної внутрішньо- і зовнішньополітичної ваги».

Тривалий час Захід бойкотував офіційний Мінськ, О.Лукашенку і його соратникам був заборонений в’їзд в країни Євросоюзу і США. Лише в жовтні 2008-го ЄС вирішив припинити на півроку дію заборони для самого Президента і деяких інших представників бєларуських властей у відповідь на звільнення політв’язнів. В той же час, обмеження залишилися в силі відносно керівництва Центрвиборчкому Бєларусі і підозрюваних у причетності до зникнень білоруських опозиційних активістів в 1999-2000 рр.

Віктор Каспрук, український політолог, політичний аналітик, журналіст-міжнародник і публіцист у 1996 році оприлюднив майже «оду» на честь Лукашенка: «З президентом братам-бєларусам повезло, справжній інтернаціоналіст. І яка розумна голова! Скільки він добра зробив для Бєларусі, а ще скільки зможе зробити у майбутньому!? Він і мову російську оголосив офіційною, і рідний соціалістичний молоткасто-серпастий герб не побоявся повернути, і в його газетах немає антидержавної націоналістичної пропаганди, котра лише людей з пантелику збиває».

Опозиційні до нього ЗМІ називають Олександра Лукашенка «останнім диктатором Європи». До 13 жовтня 2008 року був нев’їзним президентом в країни ЄС і США «за порушення міжнародних виборчих стандартів і стандартів в області прав людини».

Практично ця країна щороку все більше відмежовується від навколишнього світу. В державних установах панує атмосфера призабутих вже нами радянських часів. Звісно, є стабільна зарплата (трохи більша за середню українську), але за неї практично нічого не можна купити, окрім продуктів харчування і вітчизняних промислових виробів. Приватні підприємці вважаються непотрібним прошарком, податки на імпортні товари неймовірні.

Будь-який вислів Лукашенка є незаперечним. Звісно, журналістам в таких умовах працювати стає з кожним днем все важче. Якщо раніше уряд створював якусь ілюзію демократії, то тепер репресії проти вільних видань стають явними. Незалежна преса практично зникла з продажу в державній мережі.

Усім відомо, як постраждав бєларуський народ від Гітлера, з його нацистською ідеологією. Мабуть не менше ніж український. І будь-яке трактування історії останньої війни не примусить бєларусів вважати Гітлера, як приклад для подальшої розбудови держави. Але Олександр Лукашенко не лише серйозний політик, а й видатний історик. Лідер бєларуської нації. І знає напевно який інший лідер є ідеалом державного діяча, і кому потрібно наслідувати. Ось деякі висловлювання Олександра Лукашенка в інтерв’ю німецькому виданню «Handelsblatt», в листопаді 1995 року:

 «Повірте, історія Німеччини – це зліпок історії у якійсь мірі Бєларусі на певних етапах. Свого часу Німеччина була піднята з руїн, завдячуючи дуже жорсткій владі. І не все лише погане було пов’язано у Німеччині з Адольфом Гітлером».

«Німецький порядок формувався віками. При Гітлері це формування досягло найвищої точки, і це те, що відповідає нашому розумінню президентської республіки і ролі в ній президента».

«Гітлер сформував могутню імперію завдяки сильній президентській владі. То були 30-ті роки, час кризи, що потрясли Європу, але Німеччина піднялась завдяки сильній владі, завдяки тому, що вся нація консолідувалась і об’єдналась навколо лідера».

«Голова держави – президент – його авторитет, і його провідна роль на цьому етапі виходить на перше місце. Вона мусить бути незаперечною. Цьому вчить нас німецька історія».

Мабуть для президента Бєларусі це і є прямий приклад для наслідування. Коли Лукашенко розповів світові про свої політичні ідеали, світ здригнувся. В коментарях зарубіжних ЗМІ переважала глузлива гидливість. Він, можливо, виявився єдиним державним діячем, котрий в кінці ХХ століття насмілився з похвалою заговорити про Гітлера. Німецька газета надрукувала це інтерв’ю не повністю, бо в Німеччині закон забороняє фашистську пропаганду. Лукашенко опублікував це інтерв’ю в Бєларусі без цензурних вилучень. Він відверто і щиро висловив свою політичну програму, яку згодом послідовно запроваджував у життя.

Колись Лукашенко, мріючи про новий совецький союз, підписав з Єльциним «Декларацию о дальнейшем единении России и Беларуси»:

«В политической сфере до середины 1999 года будет разработан и вынесен на всенародное обсуждение договор об объединении России и Беларуси в союзное государство. Будут созданы союзные государственные органы и соответствующие наднациональные органы управления, сформирован единый бюджет».

В цьому сенсі Лукашенко був послідовним, адже дружба з Кремлем стала на певних етапах великим дипломатичним успіхом не тільки  для «бацьки», а й в минулому і для фюрера.

Та не так сталось, як гадалось. Бо за останніми повідомленнями ЗМІ «Газпром не погодився з пропозицією бєларуської сторони про збереження значних знижок при поставках газу в цю країну в 2010 році».

І наостанок «перли» висловлювань О. Лукашенка російською мовою:

 «Я на этой земле родился, я здесь и умру. Чего бы мне это ни стоило».

«Я работал в деревне и жил с мужиками».

«Только я взялся за яйца, как сразу масло пропало».

«Я обещаю, что к Новому году у каждого беларуса на столе будут нормальные человеческие яйца».

«Жить будете плохо, но недолго!»

«Ради сохранения спокойствия в стране я готов пожертвовать собственным разумом!»

«Мы эту проблему решили в узком кругу ограниченных людей».

«И дай бог справиться с родной Беларусью. Согласитесь, что достаточно этого куска, чтоб его проглотить. Дай бог за пять лет хоть как-то прожевать».

«Я свое государство за цивилизованным миром не поведу».

ЯРОСЛАВ
Yaroslav70 [at] meta.ua