А в комнатах наших сидят комиссары
И девочек наших ведут в кабинет.
Звездинский М.
Ця стаття про «дитячу республіку», про тепер вже не «піонерський», а міжнародний табір. Про його керівників, які вправно перевели стрілки з себе на депутатів. Схоже, що табір недарма носив ім’я В.І.Леніна. Настали інші часи і вже мабуть не співають «Взвейтесь кострами синие ночи...». Втім, ідеологічне ґвалтування залишилося, як заповіт відомої активістки комуністичного руху Клари Цеткін, котра неодноразово відвідувала табір. А на мій погляд, хорошу установу табором не назвуть.
Табір було засновано з ініціативи Зіновія Соловьова. Він мріяв, щоби в ньому єдналися лікування та ІДЕОЛОГІЧНЕ виховання дітей. Чотири намети дитячого оздоровчого табору під Аю-Дагом було вперше поставлено 16 червня 1925 року. Відзначення 85-річчя вчасно не відбулося. Завадили скандали. Тому святкування перенесено на серпень, повідомила нова директриса Є. Піддубна. Вона без крихти сорому назвала ціну путівки за 21 день – від 9600 до 15000 гривень.
СТАЛІНСЬКА ТУРБОТА
Згадаємо давню історію Артеку і заради цього візьмемо у свідки дочку великої Ліни Костенко Оксану Пахльовську. В своїй статті «Діти немилосердя» в газеті «День» №114, від 2 липня 2010 р. вона написала:
«В тридцяті роки в Радянській Україні була вироблена таємна програма з перевиховання дітей, які пережили Голодомор, — насамперед ішлося про сиріт та про дітей розкуркулених і засланих до Сибіру селян. 1940 року — на честь 15-літньої річниці створення табору «Артек» — був надрукований помпезний фотоальбом, що ілюстрував «щасливе дитинство» в СРСР. Це документальне свідчення неперевершеного цинізму і садизму радянського режиму. Альбом ілюструє радісні будні дітей на березі моря. Ось діти купаються, танцюють, ловлять рибу, святкують дні народження. А є серед них і діти особливі: «дозорники» — «лучшие пионеры колхозной деревни» з України та з інших регіонів СРСР, охоплених голодом. Перераховуються їхні «заслуги перед страной»: хто «разоблачил отца и вместе с ним группу воров колхозного хлеба», хто доносив на сусіда — залягав у полях і стежив, як люди рятували збіжжя, щоб побігти потім з доносом у політвідділ МТС, незважаючи на «угрозы недобитого кулачья». За вбивство батьків з «дозорниками» розплатилися недорого: путівкою до «Артеку». 20 липня 1934 року (!) цих дітей звезли до Москви перед відправкою у літній табір. Їх поселили в готелі, показали Красну площу, планетарій, зоопарк, Третьяковську галерею, театри і музеї. Вихідці з пекла, вони побачили «рай». За плечима — зчорнілі тіла батьків, братів і сестер на колективному цвинтарі села, а тут світло, тепло і смачно. Легко вірилось, що померлі батьки — таки ж «вороги народу» і що до такої категорії краще не належати. А справжніми «батьками» були усміхнені вожді. А потім — сонце, море, музика і пісні на честь Сталіна. Звідси й мрії: «У меня немало мечтаний, но главное из них — видеть товарища Сталина, и чтобы он со мной говорил и был бы мной доволен». «Словно цветы чудесного сада, расцветают способности и таланты ребят под солнцем сталинской заботы», — писав А. Жданов».
НЕ ТІЛЬКИ ЗЕМЕЛЬНІ ОБОРУДКИ
Валентина Самар у статті «Чотири президенти і «п’ятий елемент» в «Дзеркалі тижня» № 32 (560) від 20-26 серпня 2005 р. писала: «…колишнє керівництво (навіть два останніх його склади!) опинилося під слідством. КРУ і прокуратура «накопали» фінансових зловживань на півмільярда гривень. Напередодні й у період виборів «Артек», згідно з даними слідства, безсоромно використовувався для відведення «благодійних» внесків державних структур на приватні рахунки. Окрема тема — незаконна приватизація південнобережних дач і здравниць, переданих держуправсправами на баланс «Артеку», і скандал із продажем колишньої хрущовсько-брежнєвської дачі, а нині «Гліцинії» Зовнішторгбанку Росії під резиденцію В.Путіна».
13 жовтня 2009 року усі засоби масової інформації повідомили, що в «Артеку» нібито ґвалтували дітей. Для мене це не було новиною, бо ще в лютому того ж року я дізнався з публікацій не тільки про шахрайство з землею і майном цього табору. В газеті «Дзеркало тижня» № 4 (732) від 7-13 лютого 2009 р. була надрукована стаття Валентини Самар «Піонерські таємниці». Мене вразила не сама стаття про оборудки з землею, а коментар до неї аноніма, який майже одразу був прибраний. Тому зараз його знайти в Інтернеті неможливо.
Наступна публікація Валентини Самар «Дачники «Артека» в «Дзеркалі тижня» № 6 (734) від 21-27 лютого 2009 р. теж стосувалась земельних проблем в «Артеку». Утім, коментатори за два тижні не забули коментарів «Сина України» і продовжили мусувати цю тему. Я не буду наводити тих коментарів, настільки вони неймовірні, Пошлюся лише на коментар людини від 23.08.2009 р. щодо умов перебування у таборі:
«Артек - это лагерь легенда. Но, к сожалению, ничего кроме старой легенды и раскрученного бренда от былой славы не осталось, в общепринятом понимании организации отдыха детей. Во-первых. Еда - сплошная курица, мучные блюда, котлеты с хлеба, фальш икра и соки из пакета. То-есть все продукты копеечные по себестоимости. Рыбой, натуральной икрой или морепродуктами дети не объедятся - это точно. Во-вторых, - это эпидемии. Все изоляторы лагеря забиты уже заболевшими, а вновь лежат в обычных корпусах со здоровыми детьми, заражая всех остальных. Эпидемию не объявляют по понятным причинам. Домой же дети привозят серьезные осложнения (гаймориты и т.д.) В-третьих, совдеповское отношение к детям. Сплошные кружки пения и другой бред по Швондеру. В-четвертых, цена (14000 грн. - 2000 долл.) за 20 ночей. Не могу понять за что. За зековские кровати в 2 этажа из ДСП? За еду - сплошную курятину? За лагерный трансферт из Симферополя в душном автобусе?»
ДЛЯ КОГО КАТАЛОГ?
В Інтернет потрапив каталог французької художниці Клодін Дорі «Артек - літо в Криму». Згодом про нього пригадав в телесюжеті канал «Інтер». Цей каталог показав знімальній групі адвокат матері постраждалих дітей Андрій Циганков. Він відзначив, що «в цьому каталозі немає ні моря, ні табору, ні природи, і невідомо, для кого він був призначений. Каталог, покликаний популяризувати дитячий табір, не витримує жодної критики. Ми бачимо неприкриту еротику. Фактично кожне фото - це фото для «Плейбоя».
Аналогічну думку висловив директор Інституту психології НАНУ, доктор психологічних наук Сергій Максименко. Побачивши фото, він висловився досить емоційно: «Ми бачимо тут неприкриту еротику. Даруйте, але дитину не потрібно представляти в нічній сорочці і в такій позі. Фактично кожне фото, на яке я дивлюся, - це фото для «Плейбоя». Відвертого натяку на педофілію тут не бачу, але ці дитячі пози направлені на те, щоб викликати сексуальний потяг. Тут є відкриті елементи неприкритої еротики. Так в якомусь кабаре знімають, а не в дитячому таборі».
4 листопада 2009 року сайт «Est!» повідомив, що в ході масштабної перевірки тимчасовою слідчою комісією ВР інформації про можливе порушення прав дітей, на території центру були виявлені незаконно працюючі готелі. Розслідування кримінальної справи привело до неочікуваного відкриття, що у межах МДЦ функціонують два гостьові корпуси і шість гостьових гуртожитків, але, як виявилось, в цих приміщеннях на платній основі тимчасово розміщуються громадяни, які не є працівниками табору. Може для цих гостей і призначений каталог Клодін Дорі?
Я нічого не стверджую, бо не маю достатньо інформації. Я лише виклав деякі факти. І виникає багато запитань. Чи «Артек» єдиний табір в Україні з такою славою? А що у інших? В «Артеку» відбувалися тільки сумнівні оборудки з кримською землею? Навіщо в дитячому таборі готелі для дорослих? Запитання риторичні.
В усі часи для справжніх чоловіків не було більш образливої ситуації, ніж така, коли «девочек наших ведут в кабинет». Іноді навіть життя віддавали шляхетні лицарі, щоб перешкодити таким діям. Стан души справжнього чоловіка, який раптом дізнається про таке, точно описали брати Вайнери:
«...ярость — необъятная волна застящего глаза гнева, что родится от отчаяния, горячего и блестящего, как нож, безоглядного, бурей вздымающаяся злоба на поношение, когда уже не думаешь о корысти или расчете, когда не помнишь о каре и не страшишься мести, когда нет большей цели, чем порванная вражья пасть, и мечты нет выше, чем за правоту свою костьми полечь! Ярость... - как безумие, как ненависть, как смерть...»
ЯРОСЛАВ. Yаroslаv70 [at] meta.ua
