«Тебе найближчі потолочать
Незгірш, як наймані кати».
Марія Матіос «Жіночий аркан».
У 2006 році вийшла з друку книжка Марії Матіос «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів», яку авторка означила, як «гомеричний романс-симфонія», гостра політична сатира із властивим цьому жанрові іронією та сарказмом і фантастичним сюжетом. Ця блискуча публіцистика зацікавила мене у сенсі історичної аналогії з сучасністю. Отже, скорочена аналогія:
«Династія Капетінгів, що правила Францією понад три сторіччя вигасла, не маючі нащадків чоловічого роду. Це стало причиною претензій англійців на французьку корону і Столітньої війни між Францією та Англією.
Війна була спустошливою для Франції ще й тим, що ускладнювалася війною громадянською — між бургундцями і арманьяками. Перші підтримували англійців, арманьяки відстоювали свободу Франції.
У розпал війни майже одночасно помирають два королі: Франції— Шарль (божевільний) і король Англії - Генріх V.
Королем дуже пошматованої, обкраяної, з окупованою англійцями з бургундцями території Франції проголошено Шарля VII.
Народився Шарль VII 1403 року, коли його батько вже десять років був божевільний. Шарль був повільний і нерішучий у діях. Мав найнебезпечнішу для монарха прикмету: не вмів добирати дорадників, й складалося якось так, що його довір’ям користувалися люди сумнівної гідності. Зацікавлені власною користю й жадобою наживи, вони інтригували проти чесних прихильників короля і мали в цьому успіх.
ДІВЧИНА ЖАННА із сім’ї заможних селян із села Домремі була на дев’ять років молодшою за Шарля.
Одного дня, в тринадцятилітньому віці її раптом осяяло неземне світло і до неї звернулися голоси святих, які з волі Божої давали їй поради. Наказом від Бога через чотири роки вона мала призначення врятувати Францію:зустрітися з королем і повести його на коронацію до Реймсу.
Домагаючись зустрічі з Шарлем VII, вона здобула велику популярність серед населення, яке вірило в її місію, і люд спонтанно ставав по її бік.
Шарль VII прийняв Жанну 6 березня 1429 року. Вона стверджувала передане від Бога, що він дійсний спадкоємець Франції й син короля і сказала, що хоче йти на війну проти англійців на допомогу Орлеанові, який іще із середини 1428 року перебував в оточенні англійців.
Король потрактував її як воєначальника нарівні з капітанами, які командували великими військовими з’єднаннями.
29 квітня 1429 року при світлі смолоскипів, в блискучому панцері й шоломі, з короговкою в руках і мечем при боці, в’їжджає Жанна до міста на білому коні.
Поява Жанни піднесла бойовий дух орлеанців. Укріплення було здобуто. 8 травня стало датою остаточного звільнення Орлеану і найвищого тріумфу Жанни д’Арк.
Перемога на мурах Орлеану здобута виключно присутністю Жанни, бо те не могло відбутися без впевненості, що її послав Бог. Ця впевненість додавала бойового духу не тільки військовим, а й населенню міста... Вістка про перемогу під Орлеаном швидко поширилася всією Францією.
Шарль VII у своїх листах до всіх міст детально описував героїзм переможців під Орлеаном, але на диво скромно, ніби між іншим, у кінці коротко згадував і її « ...а також і Жанна, яка завжди була присутня власною персоною при всіх цих подіях».
Жанна жила в інших вимірах, ніж королівське оточення. Перемогу під мурами Орлеану Жанна розцінювала, як доказ у своєму призначенні від вищої сили. Вона йшла до здійснення головної місії: віддати Францію в руки її законного короля. Легітимація королівської влади повинна була визначатися помазанням у Реймсі.
Їй вдалося переконати короля. Маршрут на Реймс схвалено, але для цього необхідно подолати опорні пункти англійців: Жаржо, Мен, Божансі, Пате. Підбадьорені впевненістю Жанни французи приступом взяли Жаржо, блискуче оволоділи Пате.
Шарлеві не до смаку були розмови, ніби Жанна здійснила чудо, знявши облогу з Орлеану; знову чудо з її руки — перемога під Пате. Вступ Шарля VII до Реймсу набрав тріумфальної урочистості. Його зустрічало не тільки саме місцеве населення, а й прибулі з інших міст. Та добре було відоме, кому завдячує свій тріумф Шарль, і всі були цікаві побачити не так його, як Діву Жанну.
17 липня стало вершинним тріумфом для неї: того дня довершилося друге доручення, яке послали Жанні д’Арк голоси святих, — коронація Шарля VII як знак до вигнання англійців за межі Франції.
Після коронації Жанна підійшла до короля, припала на коліна і мовила:
— Любий королю, здійснилося те, чого бажав Бог: щоб я звільнила Орлеан від облоги й привела вас до святого міста Реймсу для одержання святого помазання на знак того, що ви справжній король. Той, кому належить королівство, дане від Бога.
Переговори про перемир’я відбулися таємно від Жанни. В їх результаті вайлуватий Шарль VII, замість переможного походу, погодився на перемир’я. Це була перша зрада Жанни; зрадив той, хто завдячував їй королівською короною.
А Жанна? Вона ніколи не закинула зраду королеві й лишилася вірна йому до кінця життя, але він дедалі більше відсторонюється від неї, наче після коронації вона була вже йому не потрібна.
Після закінчення перемир’я Шарль вдруге, без відома Жанни, надсилає делегацію до бургундців і укладає дивне перемир’я на чотири місяці лише щодо правого берега Сени за виключенням Парижу.
Відчуження у його взаєминах з Жанною набирало більшого напруження. У намірах Жанни була тільки віра до повного звільнення Франції. 8 вересня відбувся штурм Парижу, під час якого Жанну поранили в ногу. Король наказав припинити наступ і повернути до Сен-Дені. Ніщо не могло так розчарувати Жанну, як цей наказ, але волі короля вона мусила коритися.
Повернувшись до міста Жьєн, Шарль, фактично, розпустив свою армію. Жанна розуміла, що переможні операції проти англо-бурців скінчилися, що й означало зраду найголовнішого в її намірах: вигнання англійців з Франції. Жанна закликами до дії почала й далі надокучати королю.
У березні 1430 року, коли вийшов термін перемир’я, Жанна знову готується до війни з англо-бургундцями, і, начебто, без згоди короля, навіть не попрощавшись з ним, з невеликим загоном вирушила в похід. Відтоді вона з Шарлем не зустрічалась і не узгоджувала з ним своїх дій. Вона звільнила міста Мелен, Ляньї, Крепі й увійшла до Комп’єні, що перебував в осаді бургундців, де під час вилазки на чолі п’ятитисячного загону опинилася у ворожому оточенні й була полонена бургундцями.
Полон Жанни викликав у англо-бургундців велику радість, більшу, ніж вони схопили б самого короля, та й була вона для них куди небезпечніша. Жак Люксембурґський, в руках якого опинилася Жанна, розраховував на багатий викуп. Регент Бедфорд волів би відразу скарати її на смерть. Але треба було довести, що вона послана не від Бога, а була інструментом у руках диявола. Тоді помазання Шарля VII втрачало б силу і Франція нібито законно переходила в руки короля Англії.
Королю Шарлю VII личило клопотатися порятунком Жанни, бо він мав би завдячувати їй, що вона уможливила його коронацію. Він повинен був не допустити, щоб Жанна опинилася в руках англійців. Але Шарль не зреагував на полон Жанни жодним чином, не виявив бажання викупити її.
Коли пішла чутка про можливість продажу Жанни англійцям, в народі зросло занепокоєння її долею. Зокрема, архієпископ Жак Желю радив королеві Шарлю VII: «Щоб урятувати Діву й викупити її життя, як хочете уникнути неминучої ганьби за провину невдячності, не шкодуйте ні засобів, ні грошей, хоч яка була б висока ціна».
Король і не думав робити нічого подібного, аби бодай продемонструвати свою небайдужість до участі Жанни. А Жан Люксембурґський за десять тисяч франків продав Жанну в руки англійців і в грудні 1430 р. вона була доставлена до Руану, що був у руках Бедфорда.
Жанну ув’язнили у військовій тюрмі. Вона була у незмінних кайданах. Стерегло її п’ятеро англійців: троє з них перебували в її приміщенні, а двоє — зовні за дверима. Вона й спала в ланцюгах, з дерев’яною колодою на ногах, на замку. Окрім фізичних тортур, Жанна постійно зазнавала морального приниження від брутальної солдатні й охорони, які ображали брудними натяками, називали гулящою дівкою. Боячись ґвалтування, вона й у в’язниці одягалася в чоловіче.
Відповіді Жанни судові були незмінні: «Щодо одкровення, зісланого мені від Бога, нічого не скажу і з тим не відкриюся ні перед ким, за винятком одного Шарля, мого короля, і не розповім про те, навіть якби мені відтинали голову».
На вимогу англійців, 29 травня судді (тридцять шість асесорів) проголосували за вирок смерті Жанни д’Арк.
Страчували Жанну на майдані, біля церкви св. Михаїла. Жанна до останнього не вимовила жодного слова образи на короля: «У всьому, що я робила, добре чи зле, немає провини короля, я діяла не за його порадами».
Секретар короля Англії був лаконічний: «Ми пропащі, бо спалили святу».
До честі Шарля VII він аж через 25 років зініціював реабілітацію Жанни, та не стільки заради врятування її честі, як у власному інтересі: не хотілося ж бо йому слави, що здобув корону завдяки допомозі єретички і відьми...
1920 року відбулася канонізація Орлеанської Діви, процедуру якої було розпочато ще 1869 року в чотириста сорокову річницю звільнення Орлеану, проте лише 16 травня 1920 року Жанну д’Арк проголошено святою. 24 травня визнано днем святої Жанни Орлеанської — національним святом Франції.
2 березня 1922 року папа Пій XI проголосив Жанну д’Арк «другою покровительницею Франції».
Першою ж була Діва Марія.
Історія ніколи не пробачила Шарлю VII негідної поведінки супроти Діви Орлеанської».
ЯРОСЛАВ
Yaroslav70 [at] meta.ua
Незгірш, як наймані кати».
Марія Матіос «Жіночий аркан».
У 2006 році вийшла з друку книжка Марії Матіос «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів», яку авторка означила, як «гомеричний романс-симфонія», гостра політична сатира із властивим цьому жанрові іронією та сарказмом і фантастичним сюжетом. Ця блискуча публіцистика зацікавила мене у сенсі історичної аналогії з сучасністю. Отже, скорочена аналогія:
«Династія Капетінгів, що правила Францією понад три сторіччя вигасла, не маючі нащадків чоловічого роду. Це стало причиною претензій англійців на французьку корону і Столітньої війни між Францією та Англією.
Війна була спустошливою для Франції ще й тим, що ускладнювалася війною громадянською — між бургундцями і арманьяками. Перші підтримували англійців, арманьяки відстоювали свободу Франції.
У розпал війни майже одночасно помирають два королі: Франції— Шарль (божевільний) і король Англії - Генріх V.
Королем дуже пошматованої, обкраяної, з окупованою англійцями з бургундцями території Франції проголошено Шарля VII.
Народився Шарль VII 1403 року, коли його батько вже десять років був божевільний. Шарль був повільний і нерішучий у діях. Мав найнебезпечнішу для монарха прикмету: не вмів добирати дорадників, й складалося якось так, що його довір’ям користувалися люди сумнівної гідності. Зацікавлені власною користю й жадобою наживи, вони інтригували проти чесних прихильників короля і мали в цьому успіх.
ДІВЧИНА ЖАННА із сім’ї заможних селян із села Домремі була на дев’ять років молодшою за Шарля.
Одного дня, в тринадцятилітньому віці її раптом осяяло неземне світло і до неї звернулися голоси святих, які з волі Божої давали їй поради. Наказом від Бога через чотири роки вона мала призначення врятувати Францію:зустрітися з королем і повести його на коронацію до Реймсу.
Домагаючись зустрічі з Шарлем VII, вона здобула велику популярність серед населення, яке вірило в її місію, і люд спонтанно ставав по її бік.
Шарль VII прийняв Жанну 6 березня 1429 року. Вона стверджувала передане від Бога, що він дійсний спадкоємець Франції й син короля і сказала, що хоче йти на війну проти англійців на допомогу Орлеанові, який іще із середини 1428 року перебував в оточенні англійців.
Король потрактував її як воєначальника нарівні з капітанами, які командували великими військовими з’єднаннями.
29 квітня 1429 року при світлі смолоскипів, в блискучому панцері й шоломі, з короговкою в руках і мечем при боці, в’їжджає Жанна до міста на білому коні.
Поява Жанни піднесла бойовий дух орлеанців. Укріплення було здобуто. 8 травня стало датою остаточного звільнення Орлеану і найвищого тріумфу Жанни д’Арк.
Перемога на мурах Орлеану здобута виключно присутністю Жанни, бо те не могло відбутися без впевненості, що її послав Бог. Ця впевненість додавала бойового духу не тільки військовим, а й населенню міста... Вістка про перемогу під Орлеаном швидко поширилася всією Францією.
Шарль VII у своїх листах до всіх міст детально описував героїзм переможців під Орлеаном, але на диво скромно, ніби між іншим, у кінці коротко згадував і її « ...а також і Жанна, яка завжди була присутня власною персоною при всіх цих подіях».
Жанна жила в інших вимірах, ніж королівське оточення. Перемогу під мурами Орлеану Жанна розцінювала, як доказ у своєму призначенні від вищої сили. Вона йшла до здійснення головної місії: віддати Францію в руки її законного короля. Легітимація королівської влади повинна була визначатися помазанням у Реймсі.
Їй вдалося переконати короля. Маршрут на Реймс схвалено, але для цього необхідно подолати опорні пункти англійців: Жаржо, Мен, Божансі, Пате. Підбадьорені впевненістю Жанни французи приступом взяли Жаржо, блискуче оволоділи Пате.
Шарлеві не до смаку були розмови, ніби Жанна здійснила чудо, знявши облогу з Орлеану; знову чудо з її руки — перемога під Пате. Вступ Шарля VII до Реймсу набрав тріумфальної урочистості. Його зустрічало не тільки саме місцеве населення, а й прибулі з інших міст. Та добре було відоме, кому завдячує свій тріумф Шарль, і всі були цікаві побачити не так його, як Діву Жанну.
17 липня стало вершинним тріумфом для неї: того дня довершилося друге доручення, яке послали Жанні д’Арк голоси святих, — коронація Шарля VII як знак до вигнання англійців за межі Франції.
Після коронації Жанна підійшла до короля, припала на коліна і мовила:
— Любий королю, здійснилося те, чого бажав Бог: щоб я звільнила Орлеан від облоги й привела вас до святого міста Реймсу для одержання святого помазання на знак того, що ви справжній король. Той, кому належить королівство, дане від Бога.
Переговори про перемир’я відбулися таємно від Жанни. В їх результаті вайлуватий Шарль VII, замість переможного походу, погодився на перемир’я. Це була перша зрада Жанни; зрадив той, хто завдячував їй королівською короною.
А Жанна? Вона ніколи не закинула зраду королеві й лишилася вірна йому до кінця життя, але він дедалі більше відсторонюється від неї, наче після коронації вона була вже йому не потрібна.
Після закінчення перемир’я Шарль вдруге, без відома Жанни, надсилає делегацію до бургундців і укладає дивне перемир’я на чотири місяці лише щодо правого берега Сени за виключенням Парижу.
Відчуження у його взаєминах з Жанною набирало більшого напруження. У намірах Жанни була тільки віра до повного звільнення Франції. 8 вересня відбувся штурм Парижу, під час якого Жанну поранили в ногу. Король наказав припинити наступ і повернути до Сен-Дені. Ніщо не могло так розчарувати Жанну, як цей наказ, але волі короля вона мусила коритися.
Повернувшись до міста Жьєн, Шарль, фактично, розпустив свою армію. Жанна розуміла, що переможні операції проти англо-бурців скінчилися, що й означало зраду найголовнішого в її намірах: вигнання англійців з Франції. Жанна закликами до дії почала й далі надокучати королю.
У березні 1430 року, коли вийшов термін перемир’я, Жанна знову готується до війни з англо-бургундцями, і, начебто, без згоди короля, навіть не попрощавшись з ним, з невеликим загоном вирушила в похід. Відтоді вона з Шарлем не зустрічалась і не узгоджувала з ним своїх дій. Вона звільнила міста Мелен, Ляньї, Крепі й увійшла до Комп’єні, що перебував в осаді бургундців, де під час вилазки на чолі п’ятитисячного загону опинилася у ворожому оточенні й була полонена бургундцями.
Полон Жанни викликав у англо-бургундців велику радість, більшу, ніж вони схопили б самого короля, та й була вона для них куди небезпечніша. Жак Люксембурґський, в руках якого опинилася Жанна, розраховував на багатий викуп. Регент Бедфорд волів би відразу скарати її на смерть. Але треба було довести, що вона послана не від Бога, а була інструментом у руках диявола. Тоді помазання Шарля VII втрачало б силу і Франція нібито законно переходила в руки короля Англії.
Королю Шарлю VII личило клопотатися порятунком Жанни, бо він мав би завдячувати їй, що вона уможливила його коронацію. Він повинен був не допустити, щоб Жанна опинилася в руках англійців. Але Шарль не зреагував на полон Жанни жодним чином, не виявив бажання викупити її.
Коли пішла чутка про можливість продажу Жанни англійцям, в народі зросло занепокоєння її долею. Зокрема, архієпископ Жак Желю радив королеві Шарлю VII: «Щоб урятувати Діву й викупити її життя, як хочете уникнути неминучої ганьби за провину невдячності, не шкодуйте ні засобів, ні грошей, хоч яка була б висока ціна».
Король і не думав робити нічого подібного, аби бодай продемонструвати свою небайдужість до участі Жанни. А Жан Люксембурґський за десять тисяч франків продав Жанну в руки англійців і в грудні 1430 р. вона була доставлена до Руану, що був у руках Бедфорда.
Жанну ув’язнили у військовій тюрмі. Вона була у незмінних кайданах. Стерегло її п’ятеро англійців: троє з них перебували в її приміщенні, а двоє — зовні за дверима. Вона й спала в ланцюгах, з дерев’яною колодою на ногах, на замку. Окрім фізичних тортур, Жанна постійно зазнавала морального приниження від брутальної солдатні й охорони, які ображали брудними натяками, називали гулящою дівкою. Боячись ґвалтування, вона й у в’язниці одягалася в чоловіче.
Відповіді Жанни судові були незмінні: «Щодо одкровення, зісланого мені від Бога, нічого не скажу і з тим не відкриюся ні перед ким, за винятком одного Шарля, мого короля, і не розповім про те, навіть якби мені відтинали голову».
На вимогу англійців, 29 травня судді (тридцять шість асесорів) проголосували за вирок смерті Жанни д’Арк.
Страчували Жанну на майдані, біля церкви св. Михаїла. Жанна до останнього не вимовила жодного слова образи на короля: «У всьому, що я робила, добре чи зле, немає провини короля, я діяла не за його порадами».
Секретар короля Англії був лаконічний: «Ми пропащі, бо спалили святу».
До честі Шарля VII він аж через 25 років зініціював реабілітацію Жанни, та не стільки заради врятування її честі, як у власному інтересі: не хотілося ж бо йому слави, що здобув корону завдяки допомозі єретички і відьми...
1920 року відбулася канонізація Орлеанської Діви, процедуру якої було розпочато ще 1869 року в чотириста сорокову річницю звільнення Орлеану, проте лише 16 травня 1920 року Жанну д’Арк проголошено святою. 24 травня визнано днем святої Жанни Орлеанської — національним святом Франції.
2 березня 1922 року папа Пій XI проголосив Жанну д’Арк «другою покровительницею Франції».
Першою ж була Діва Марія.
Історія ніколи не пробачила Шарлю VII негідної поведінки супроти Діви Орлеанської».
ЯРОСЛАВ
Yaroslav70 [at] meta.ua
