Кінець учебки

Сьогодні, 10 листопада, в урочистій обстановці наша група отримала сертифікати про закінчення курсів з фахового навчання.

Напередодні в сигналі нашим командиром було опубліковано таке повідомлення:

“Завтра о 09:00 маємо бути біля штабу. З собою нічого не потрібно. Привести себе до ладу по формі буде керівництво офіц. частина (слова інструктора). Збираємось біля прапорів 08:50 всі разом 100% і виходимо до штабу як один підрозділ. Відплюсуйте.”

Тож, як і слід того було очікувати, все це виглядало серйозно. Тому напередодні були зроблені всі необхідні приготування, щоби мати на ранок гідний вигляд солдата ЗСУ.

Зустріч біля штабу, вітання. Розташування у неформальне коло для спілкування, але одразу звернув увагу — усі представники приймаючої сторони, всі, хто так чи інакше брав участь у нашому навчанні — всі були в беретах: чехи у пурпурних, поляки — у зелених. Це виглядало  доволі круто! Тим більше, якщо взяти до уваги, що в цій компанії профі зараз знаходишся ти...

Лунали дуже теплі вітання та побажання з боку наших військових наставників. Мав слово навіть командир чеського угруповання, що розташоване тут. Все було гідно та витримано. Кожен мав слово.

“Дякую вам — інструкторам, народам ваших країн за отриману можливість бути на навчанні тут. Гадаю, для кожного з нашої групи це так і бути серед вас тут зараз це честь”, - встромив і я свої п’ять копійок...

Свої п’ять копійок встромили і представники української сторони, один з яких звернувся до закордонних колег з промовою англійською, а потім вже до нас та повідомив, що він наш куратор та пообіцяв, що жоден з нашої команди не буде засунутий у дупу, а піде або вчитися далі, або буде направлений за фахом. І це дуже тішить.

В процесі урочистих вручень сертифікатів, окремо був відзначений нагородою самий успішний серед нас фіналіст. Більшість отримали advanced-сертифікати, де зазначена рекомендація на подальше навчання. Решта — чоловік 3-4, такі самі документи, але вже без рекомендацій. Про мене ледь не забули — мабуть через те, що самий старший в групі, то і опинився в хвості поїзда. Але, навіть і не думайте, що виявися самим поганим курсантом... :)

Бо саме головне те, що ми тут отримали. Воно запам’ятається. І запам’ятається той ранок, коли ти стоїш серед профі в пурпурних та зелених беретах і на “Слава Україні!”, відповідаєш — “Героям слава!”.

Солдат ЗСУ, Михайло Разпутько.