Володя Вакуленко заслуговує на пам'ять в Костянтинівці!

Говорять, що військова адміністрація Костянтинівки думає про виконання рішення влади київської про дерусіфікацію. Чомусь в мене таке враження, що зараз, як і попередня ригівська та ОПЗЖ влада моєю думкою з цього приводу не зацікавиться. Навіть не зважаючи на те, що я керівник місцевої організації Національної спілки краєзнавців України.   

Але нам своє робити.

Це приниження, коли нас зверху заставляють декомунізувати, дерусіфікувати, знати та любити свій край.

А самі ми що - комуняки антиукраїнці?

Підхід до приведення до порядку назв, символів, знаків у нашій громаді повинен бути комплексним.

Головний крітерий - щоб кожна цеглина, кожен цвях кричали що тут була, є та буде українська земля!

І не тільки назви вулиць, а взагалі - вся візуальна та фонетична Констянтинівка та наші села. 

Конкретні пропозиції, яки ми напрацьовували багато років - ще попереду.

Тут я хочу залишити спогади про людину, яка нещодавно увійшла в пантеон сучасних героїв - письменника та поета Володимира Вакуленко.

https://life.pravda.com.ua/society/2022/10/23/250962/

Я познайомився з ним у 2008 році, коли він працював в нашому місті на будівництві. Володя приймав участь у засіданнях Літературного об'єднання в центральній міській біблітеці.

Ось, що про нього писала керівник об'єднання Світлана Турчина:

"Владимир при первом знакомстве производит впечатление человека приземленного. Он достаточно много и охотно говорит о прозаических сторонах современного бытия людей, его окружающих, достаточно резок в оценках творчества известных и не очень известных писателей, поэтов... Имеет на все свой взгляд и этим ,надо признаться, многих раздражает. Но вот он берет свои листочки в руки и начинает читать стихи. Свои. И забывает слушатель о " прозаическом" в человеке. Читает Владимир свои стихи плохо.

Хочется слушателю перечитать, и вслух, и оставшись наедине со стихами. Настоящими стихами.. Пишет он на двух языках - русском и украинском. Не хочу свое доброе отношение к творчеству Владимира вам внушать. Вы, верю, люди чувствующие Слово и талант способные распознавать. Так ведь? С интересной встречей вас!

И уже немного о другом: Почему бы вам не писать о том, что привнесли в ваши сердца стихи наших поэтов? Как вам наш сайт и газета? Нам хочется почувствовать, что вы есть, что вы нас понимаете, что мы вам нужны. Пишите же! Ждем!".

http://konstlib.net/node/355

Ось його перші вірші:

Прапор Украiни

• 1 лютого 2008 

З лиця землi я пив росу,
Берiз сльозами умивався,
На рiднокраєву красу
Годинами стояв, вдивлявся. Голками долi шив життя,
В думки в бавовнi кучер ринув,
I малював в ескiзах стяг,
Стяг милолюбноi Вкраiни. Зерно пригублював святе,
I проводжав ключ журавлиний,
А в небi сонце золоте
Гойдало прапор Украiни.

***

Наставлення сину

Зростай, мiй сину, в рiднiй мовi:

У волелюбнiй вишиванiй i святiй.
Карбуй, як кроки, лiтери у словi -
пиши старанно, сину мiй. Пишайся тим, що є ти украiнець
Бо батько твiй до серця притуля
Народний гутiр - златоквiтний вiнець,
Парнаснi обрii, поезii поля! Люби Вкраiну, вчи старанно вiршi,
Читай книжки - вони твоi шляхи
В майбутньому за все найголовнiшi,
Впрягайся у знання плуги I борозди науки поле,
Щоб праця визрiла легка.
I посмiхнеться тобi мова,
Рiдненька мова гомiнка!

http://konstlib.net/literature/autors/357-nastavlennya-sinu.html

Він воював в АТО, а після віддав всього себе сину та творчості. Ми часто бачилися на різних культурологічних заходах на Донеччині. Останній раз на фестивалі "Кальміюс", де він був у жюрі. Я взяв в нього інтервью, але не надрукував. Там є пророчі слова. Готую до друку...

На зустрічі в Краматорську Володимир подарував мені свій роман "Інфаркт для гурманів" та зробив важливий для нас, краєзнавців, надпис: "З найкращими побажаннями Володимиру Березіну від колишнього мешканця Костянтинівки". 

Тобто - ВАКУЛЕНКО ПОВИНЕН УВІЙТИ В ПАНТЕОН КОСТЯНТИНІВКИ поряд з Олексою Тихим, Ренатом Польовим, Сергієм Ісаєвим та іншими нашими постатями.  

 І перше, що просто проситься - назвати бібліотеку іменем цього діяча літератури та встановити на ній дошку про перебування тут Володимира.

Ми ведемо зараз переговори з Ізюмською адміністрацією про організацію ВАКУЛЕНСЬКИХ ЧИТАНЬ, куди обовязково будуть їздити представники нашої громади. Бо він і наш! 

P.S. Ми, через колишню дружину Володі вийшли на його тітку Светлану. Вона розповіла, що він у 2007-2008 роках мешкав у неї на вулиці Братив Котєльнікових (п'ятиповерхівка біля привокзального ринку). Підтримує ідею назвати бібліотеку, а може й вулиці ім'ям цієї непересічної людини. Як повезло нашому місту, що Володимир Вакуленко мав до нього відношення.