Регіональний сморід Українського Бахмуту

Опубликовано Berezin - Apr 03

Знаєте, останнім часом мене мучить одне й теж питання - ЧИ ВИПАДКОВІСТЬ ТЕ, ЩО ЗАРАЗ РОБИТЬСЯ І СТАЛО З БАХМУТОМ? Моїм рідним, улюбленим містом, поверненню ісконної назви якого я присвятив життя.

Так, практично всі впевнені, що просто “не пощастило”, просто “так сталося, склалося” - ми накопичили зброю, зупинили тут ворога і почалося пекло, причому світового рівня - розлом і боротьба цивілізацій. Просто все зійшлося як раз у цьому місці...

І бахмутяни в цьому точно не винні.

Бахмутяни може й невинні, а ось артемівці...

Бахмут ніколи не був Донбасом - ні по духу, ні по належності до вугільно-промислового монстра.

А ось чи був він українським - те, чим ми займалися з кінця 80-х років - велике питання.

Можливо, якщо б був - не здав би без бою у 2014-му році дирівцям місто, як це було в багатьох випадках (наприклад, Запоріжжя), був би, дійсно форпостом українства і русня б не посміла включити його до ДиРи.

І ми (неформали-демократи-рухівці) давали Бахмуту такий шанс.

Здача Бахмуту для мене почалася з виборів у Верховну Раду СРСР в 1989 р. - комуняки заставили тоді всіх проголосувати по разнарядці за "рабочую девочку швею-мотористку”. Ми не могли стерпіти такого знущання - піднялися, але було пізно.

Тому ми не прогавили і дали мешканцям шанс йти українським шляхом на виборах у ВР України у 1990 році - коли висунули українського патріота, журналіста-просвітянина Івана Бірчака. Він переміг у першому турі, але на другому, завдяки махінаціям, програв красному директору, члену бюро міському КПУ.

Далі у містян був шанс на українськість у 1991 році - на референдумі за повернення місту його історичного ім’я. Ми дали людям такий шанс, але вони знову зрадили Україну - тільки 24% нас підтримало.

Потім поступово міський голова О.Рева почав створювати з Артемівська типове лігво урок-регіоналів.

Ми спробували цьому протидіяти у 2006-му, коли висунули проти Реви свого кандидата, і ми тоді перемогли. Бо як інакше можна назвати результат, коли при шалених підтасовках, Рева набрав 42%, а ми 35%!

Далі все українське ригами було просто знищене. Прийшли брати Клюєви, почалася робота на створення їх типового донецького кубла. Що точно вбило своєрідність, українськість міста.

Тому його спокійно включили до ДиРи.

Але вишенька на торті антиукраїнськості була вже в 2019-му році, коли, начебто проти волі Реви (а вже було пізно, та й воля його теж була) - коли переміг молодий шмаркляк, який не вилазів з Москви лише тому, що він був ОПЗЖ!!!

Випадковість? Не смішіть.

Згадуйте це коли бачите знищення Бахмуту. Згадуйте ще багато чого антиукраїнського в місті. Наприклад, що тут, не дивлячись на наші скоромні намагання - немає пам’ятника Тарасові Шевченку! І окрім металевої вуличної скульптури на задвірках запорізького козака - жодного візуального українства.

Ясна річ, що є прапори, деякі вулиці перейменували (теж велике питання) - але духу, духу українського немає, вітає РЕГІОНАЛЬНИЙ СМОРІД!

Це не проти бахмутян - це за, бо якщо ми пройдемо через каяття, визнаємо помилки, станемо гідними нащадками своїх предків - повернемося і зробимо новий безригівський, безревінський УКРАЇНСЬКИЙ БАХМУТ!