Нарис колеги-журналіста, який вже не колега і не журналіст...

Євген Шибалов

1 ч.  · 

Підрозділ N

Воякам часто дорікають за надто різке ставлення до ухилянтів.

Зараз поясню, звідки воно, це ставлення, береться.

Ось вам, до прикладу, мій підрозділ.

Всі - обмежено придатні. Поранені, хворі, контужені. Всі прийшли на війну солдатами, солдатами і лишаються на третій рік служби.

По-хорошому, нам всім вже нема чого робити в армії.

Солдат Коля. Чувак з осколком в голові. Снайпер. Поранило під Ірпенем. М-лі не могли пройти контрольовану ним зону, і зі злості розрівняли його позицію артою та танками.

Лікарі Колю врятували, але осколок в мозку чіпати не наважилися - надто небезпечно.

З тих пір намагається пройти всі кола офіційних інстанцій, щоби списатися. МСЕК розглядає його справу вже більше півроку і невідомо, коли закінчить.

Ходить, обвішаний електронними приблудами, і видивляється в небі ворожі дрони. Час від часу ділиться з нами результатами спостережень.

Недавно, наприклад, він довірливо повідомив мені, що у приладі нічного бачення російські дрони виглядають точнісінько як літаючі тарілки. Теж кругленькі і всі в лямпочках.

Колю якось наказом зверху перевели в інший підрозділ.

Він зʼявився на нове місце із запізненням на три доби. Весь цей час він лежав в лісі і вивчав свою нову частину. Врешті вирішив, що норм, служба несеться адекватно.

А от частина чомусь вирішила, що він їм не норм, і повернула.

- Певно, такі бойові їм не потрібні, - сумно сказав Коля.

Після повернення в нього зʼявився новий бзік.

Він по секрету розповів мені, що насправді він - підполковник контррозвідки, який під прикриттям внідрився до нас задля виявлення шпигунів та зрадників.

Грішно сміятися з такої людини, але тут я вже не витримав.

- Якщо це секретна операція, що ж ти все розпиздів мені? Що ж це за секретність така?

- Я зрозумів, що ти - свій пацан, тобі можна довіряти. Ми ж в одному баті воювали, - трошки подумавши, відповів Коля.

На його розказні повівся дурак Колокольчік.

- Нє, ну мені все-таки здається, що він не простий солдат, - сказав лейтенант.

- Канєшна, не простий, - мрачно відповів я. - А йобнутий наглухо. Як і ми всі…

Недавно Коля припер звідкілясь комплект відеокамер спостереження. Тепер бігає і встановлює їх по території частини.

Робить він це ночами, тому весь час втомлений і невиспаний.

Ну, але що робити, служба є служба. Шпигуни та зрадники самі себе не спіймають.

Вано. Після поранення ходить, спираючись на довжелезну милицю.

Вільною рукою водночас робить дивні розкоордировані рухи.

Вано ніколи ні на що жаліється і навіть ображається, коли ми не беремо його з собою на завдання, що передбачають важку фізичну працю.

Злиться на себе, що не здатен подолати кілька поверхів по сходах без того, щоби кілька разів не зупинитися на перепочинок.

Вночі Вано часто плаче уві сні, бо йому являються полеглі у Бахмуті побратими.

Зараз знову проходить ВЛК. Може, з другої спроби пощастить, і дадуть не «обмежено придатного», а таки спишуть. Contra spem spero.

Ігорьок. Як і я, має ментальні розлади. Проте, на відміну від мене, його чомусь не госпіталізували, а надавали повні жмені пігулок і відправили лікуватися в казармі.

Іноді Ігорьок здається геть зовсім нормальним, і його починають підозрювати в тому, що він просто косить.

А іноді…

Одного разу хтось в казармі обізвав його «косарем».

Не встигли всі й оком моргнути, Ігорьок вже сидів верхи на тому хлопцеві, міцно притискаючи тому до горлянки ложку.

- Наступного разу це буде ніж, - пообіцяв Ігорьок.

Наступного разу поки не було. Нікому щось не хочеться перевіряти, наскільки він це серйозно.

Алкоспецназ. Група однодумців, міцно спаяна спільним хобі.

Вони усвідомили, що ніхто їх з їхніми ранами-болячками з армії не відпустить, тому включили режим тотального похуя і пустилися берега.

Бухають по-чорному. В пʼяному вигляді регулярно блюють в розташуванні. Потім вибачаються та прибирають.

Зарплати вони не бачили кілька місяців, бо після регулярних «задувок» загальна сума штрафів вже наближається до зовнішнього боргу США.

Але хто з хлопців настільки добрий чи наївний, щоби позичати їм гроші? Все одно ж пропʼють і нічого не повернуть.

Одного з них нещодавно перевели в іншу частину.

То він, скотина, на прощання обблював своє ліжко і в нову частину не доїхав.

Замість того поїхав додому і ударно квасить у рідному селі на Івано-Франківщинв.

- Ти ж розумієш, що ми змушені будемо подати тебе у СЗЧ? - кажемо йому телефоном.

- Та мені похуй! - відповідає.

Похуй, то й похуй. Кожен сам пиздець свого щастя.

Але цей алкаш не довіз в нову частину фінансові атестати кількох наших хлопців, що перевелися раніше. Думали з ним передати навздогін документи.

- Передай хоч папери «Новою поштою», через тебе хлопці зарплату не отримують! - просимо.

- Та мені похуй!

Животноє…

Іноді жалію, що на прощання не видав йому профілактичну піздюліну в дорогу. Потім думаю: а смисл?

Нюхач. Нюхає якусь наркотичну хєрню, через що й отримав від нас це невигадливе прізвисько.

У вгашеному стані в ньому прокидається ненависть до соціальних конструктів, що обмежують його свободу.

Тому одного разу, будучи нанюханим, викинув у вікно всі свої документи. Паспорт, воєннік, УБД.

Тепер бігає шукає.

Насправді документи ми позбирали і сховали, але йому про це не кажемо. З педагогічною метою.

Допомагає лише частково. Тепер він поперемінно сумний і нанюханий. Але як він це лайно сюди протягує? Його ж вже і за територію не випускають.

Ну, а взводного нашого ви вже знаєте. Лейтенант Колокольчік.

По паперах все це - повноцінний підрозділ, якому відповідно нарізають задач.

Всі ці хлопці думали, що пройшли через пекло.

Насправді вони пройшли чистилище. А пекло - ось воно.

Знаєте, чому ми всі досі тут?

Бо нас немає ким замінити.

…Іноді мене відпускають додому. Я йду вулицями і дивлюся на безтурботні молоді обличчя.

Всі ці хлопці з останніми айфонами та модними зачісками, здається мені, випромінюють абсолютну впевненість у тому, що пройти живим чистилище і потім догнивати у пеклі має хтось інший, не вони.

Що я при цьому відчуваю? Не знаю…

…Потім я вертаюся в казарму.

Там Коля пошикував кількох новоприбулих новобранців, бігає вздовж строю і оре:

- Ви всі - мʼясо! Просто мʼясо! Розумієте? Мʼяяяясооо!!

Моя контужена голова миттєво відгукується на його крики спазмом головного болю.

- Друже, уймись, будь ласка, облиш пацанів у спокої, - тихо прошу я.

Коля затикається. Я для нього, на щастя, авторитет. Свій пацан все-таки, в одному баті воювали.