Відзнявши матеріали для фільму про костянтинівських остарбайтерів, телевізійники з австрійського державного каналу ORF ALPHA Лана Берндл та Гунді Лампрехт попросили мене завезти їх до Донецької лікарні, де перебував уже відомий нашим читачам ветеран українського спротиву, легендарний Ярослав Гомза. Про цього дисидента з десятирічним табірним стажем, одного із засновників Донецької обласної організації Української Гельсинської Спілки, публіциста та поета ми писали в статті «Олекса Тихий пробув у мене 15 хвилин...». Після відсидки в Гулазі й до цього часу Ярослав Юрійович мешкає в селищі Очеретине Ясинуватського району.
Австрійців дуже цікавила німецька сторінка його життя. Зателефонувавши керівництву лікарні, ми дізналися, що Гомза себе погано почуває, тому сам не хоче давати ніяких інтерв’ю. Проте, перед літаком на Відень ми вирішили таки відвідати пана Ярослава. Але зустріч із цією неординарною людиною тривала лише 10 хвилин. Незважаючи на те, що Гомза з радістю пішов на спілкування зі знімальною групою, медперсонал буквально виштовхав телевізійників з лікарні (навіщо ж було обдурювати, що хворий не хоче зустрічатися з пресою?). Колеги-журналісти з Донецька говорили, що не все так просто, адже за цим 84-річним чоловіком встановлено якийсь контроль, йому не дозволяють спілкуватися із ЗМІ. Як співає «Океан Ельзи»: «Веселі, брати, часи настали…»
Та це не випадково, бо хто ж із сьогоднішніх «українських вертухаїв» погодиться на те, щоб, наприклад, Ярослав Гомза читав вірш, який він розповсюджував у Німеччині, коли працював там у бавера:
Сідайте в ряд. Про землю я
Скажу, з якої лихо ллється:
Ота ненависна земля
Росією іздавна зветься.
На тій ненависній землі,
Від крові нашої багровий
Сидить у царському Кремлі
На троні змій п’ятиголовий…
«Народився я в Галичині, і з раннього дитинства почував себе 100% українцем, - встигла розповісти ця сива, але з ясними очима, людина. - Школу не закінчив, бо всілякі «визволителі» довели до того, що наша родина збідніла вщент: у хаті не було шматка хліба. У лютому 1942 року разом з батьком змушений був «добровільно» виїхати на роботу до Німеччини. Працював по господарству (на землі та з худобою) у бавера в селі Ґанзерін у Померанії, а батько - в сусідньому селі Кепіц. Налагодив контакти з різними українськими організаціями, передусім з «Українським Національним Об’єднанням» та «Українською Громадою».
Увесь свій заробіток витрачав на газети та книжки, які розповсюджував між остарбайтерами-українцями. Найважливішими газетами були «Український вісник» (Берлін), «Наступ» (Прага) та «Українська дійсність» (Берлін), а також журнал «Пробоєм» (Прага).
Пам’ятаю дівчат з Чернігівської області. Вони приїхали в поганенькій одежі, худющі, ледве вміли читати. Але цікавилися українством, брали в мене книжки та газети. Через півроку їх уже не можна було впізнати: комунікабельні, нормально одягнені українські патріотки.
Літературу давав усім радянським людям, ось тому й заарештував у 1945 році мене СМЕРШ, а згодом засудили за «антісавєтскую дєятєльность»: розповсюдження української преси та книжок серед остарбайтерів-українців, зв’язок з організаціями СГД і ОУН. Покарання відбував у Сиблагу (Антибес) та Степлагу (Кенгір і Джезказган). Звільнений після закінчення терміну покарання 1955 року. Згодом оселився тут, на Донеччині, але весь час перебував під пильним наглядом КДБ - до 1972 року таємним, а з 1972 - відкритим. А це постійні виклики, попередження, погрози, шантажування членів родини, обшуки тощо. Це тривало аж до 1990 року. З початком національного відродження брав активну участь у громадській роботі: в Товаристві української мови ім. Т.Шевченка, Товаристві репресованих, Русі, УГС, УРП, ОУН».
Ще обов’язково треба сказати про значний літуратерний доробок Ярослава Юрійовича. У 2005 році в київському видавництві імені Олени Теліги було надруковано його «Вибране. Статті, спогади, вірші». Надзвичайно актуально звучить уривок з його «Попередження», написаного ще в 1976 році:
І знов мені «сулять» усі принади світу,
Щоб лиш відрікся я святого заповіту,
Щоб став до них на яничарську службу,
За те отримаю чини і дружбу.
Від служби я відмовився категорично
І гостро. Може, навіть трохи не тактично.
Убити не змогла в мені отрута їх зміїна
Семи тих літер слова УКРАЇНА…
Журналісти Європи були в захваті від зустрічи (хоч і з перепонами) з такою людиною. Вони казали, що українці повинні пишатися такими героями. Подібне пізнається подібним. Із зростанням національної свідомості, буде зростати і цікавість громади до таких непересічних постатей, як Ярослав Гомза.
В.Березін.
Интересен выбор имени
Когда Столыпин был жив, украинское национальное самосознание практически не существовало: крупнейшее объединение украинцев Канады - Украинский Народный Союз, УНС, - так стал называться только с 1914 года, когда диаспоры выходцев из России в Канаде начала плотно обрабатывать австрийская разведка, запугивая русинов угрозами террора против их родственников, оставшихся в Австро-Венгрии. А до этого с XIX века он назывался Русский Народный Союз, РНС. Мне кажется, что здесь вы выстрелили в себя. Впрочем, написали бы честно, что 9 Мая для вас день траура. Или это не так?