Окончание. Начало в № 31.
Жалоба, которую написал Алексей Иванович Тихий в июне 1976 года на действия Константиновской милиции и КГБ.
Грозив (підполковник Мельников — ред.): «Вы в Дубравны, Вы попадете к уголовникам» (як він може наперед знати? Може, вже й статтю кримінальну вибрав); «Вы попадете на спец, а там тяжело»; «Вы подумайте о сыне, мы его выгоним из научного института»; «Почему Вы пишете письма молодежи? Им надо учиться делать карьеру, а Вы им закрываете. Не думаете о себе, так подумайте о них»; «А може санкція вже ось тут, в портфелі?»; «Мы вот расскажем жене, что Вы сына сбиваете, она Вам последние волосы повырывает. Она женщина такая. Мы знаем». На закінчення «бесіди» Мельников сказав: «Прокурор санкции не дает, поедете домой. Я дам вам денег на дорогу».
На моє запитання: «Як мені тепер бути, якщо я напишу, наприклад, статтю до газети, а переписати ніде, бо в бюро добрих послуг на Донеччині друкарських машинок з українським шрифтом нема?», Мельников відповів: «А вы пишите на русском языке? Вы же закончили Московский университет и знаете русский язык». Якщо це не шовінізм, то що ж тоді шовінізм?»
Мельников бачив, як мене майже ніс за пояс штанів сержант міліції до машини і не вбачив у цьому нічого ненормального. Бачив лише, що я усміхався. Думається, що таке поводження наглядача було зумовлено наказом Мельникова.
У Дружківці перед зміною вранці 17 червня черговий КПУ вдарив своїм туфлем мене по босій нозі і сказав моїм співкамерникам, підозрюваним у кримінальних злочинах: «Он уже отсидел за измену Родины 25 (двадцать пять) лет и еще получит». Звідки така інформація у наглядача КПУ? Чи не від Мельникова? А чому 25? Адже сім. І не за зраду, а за те, що не є за радянськими законами злочином, а саме за «взгляды, записи, письмо». Чи далеко від цього до того, що в камеру «випадково» попаде професіональний вбивця і (из любви к Родине) задушить чи вб`є «зрадника Батьківщини»? Мельников пояснив дії наглядача низькою культурою працівника міліції, а на мене кричав: «А кто Вы такой?»
Мельников протягом всієї «бесіди» вів себе як відвертий шовініст і юдофоб, застосовував дешевенькі, низькопробні прийоми.
Прокурор Вінник не мав достатніх підстав (анонімка) для дачі санкції на обшук, а після заяви про те, що в день обкрадання магазина я не був на Україні — ніяких.
Працівники міліції не мали ніякого права читати і конфісковувати листи, мої праці, книги, папір, друкарську машинку, оскільки це не було вкрадене в магазині № 7.
Майор Якоченко та в. о. нач. Костянтинівського міськвідділу МВС Мельник не мали ніяких підстав для затримання мене, оскільки обшук, проведений згідно санкції прокурора, не дав ніяких матеріалів для цього.
Міськвідділ та обласне управління КДБ не мають санкції ні на обшук, ні на затримання, отже, робили це всупереч законам.
Незаконними діями міліції та КДБ мені заподіяні значні матеріальні та моральні збитки, заподіяна шкода моєму здоров`ю.
Вважаю, що:
1. Підполковник Мельников Віталій Олексійович, діючи руками міліції, грубо поручив радянські закони, підірвав престиж влади (зокрема, органів КДБ) і повинен понести кару;
2. Порушено статті Конституції СРСР про недоторканість житла та таємниці листування;
3. Конфіскація рукописів, листів, фотографій, друкарської машинки, чистого паперу та всього іншого незаконна, вимагаю повернення їх;
4. Мельников одержав заяви до КДБ, на які посилається в попередженні, шляхом шантажу та погроз (заарештуємо, вигонимо з роботи, закриємо шляхи до навчання та роботи дітям і т. п.);
5. Виписане попередження не має сили, прошу його скасувати.
Вищеописана акція наштовхує на думку, що вкрадені на Костянтинівському автовокзалі дві мої сумки з книгами, рукописом книги та іншими речами є справа місцевих органів КДБ. Прошу розслідувати та в разі підтвердження мого підозріння, повернути вкрадене.
(Після 15 червня 1976 року).
З архіву родини Тихих.
Мы надеемся, что эта публикация вызвала интерес у читателей, а возможно и у нынешних сотрудников милиции и СБУ, работающих в том же здании, где проходил допрос О. Тихого.
Давно пора подумать об установке памятного знака о пребывании здесь известного далеко за пределами Украины борца за Украину и правозащитника.
Мы приглашаем всех желающих принять участие в велопробеге, посвященном Дню независимости Украины, который будет проведен 22 августа по местам жизни Тихого (Алексеево‑Дружковка, Ижевка, Николаевка, Часов-Яр, Дружковка). Обращаться в редакцию «Провинции».
Товариство им. О. Тихого.
Жалоба, которую написал Алексей Иванович Тихий в июне 1976 года на действия Константиновской милиции и КГБ.
Грозив (підполковник Мельников — ред.): «Вы в Дубравны, Вы попадете к уголовникам» (як він може наперед знати? Може, вже й статтю кримінальну вибрав); «Вы попадете на спец, а там тяжело»; «Вы подумайте о сыне, мы его выгоним из научного института»; «Почему Вы пишете письма молодежи? Им надо учиться делать карьеру, а Вы им закрываете. Не думаете о себе, так подумайте о них»; «А може санкція вже ось тут, в портфелі?»; «Мы вот расскажем жене, что Вы сына сбиваете, она Вам последние волосы повырывает. Она женщина такая. Мы знаем». На закінчення «бесіди» Мельников сказав: «Прокурор санкции не дает, поедете домой. Я дам вам денег на дорогу».
На моє запитання: «Як мені тепер бути, якщо я напишу, наприклад, статтю до газети, а переписати ніде, бо в бюро добрих послуг на Донеччині друкарських машинок з українським шрифтом нема?», Мельников відповів: «А вы пишите на русском языке? Вы же закончили Московский университет и знаете русский язык». Якщо це не шовінізм, то що ж тоді шовінізм?»
Мельников бачив, як мене майже ніс за пояс штанів сержант міліції до машини і не вбачив у цьому нічого ненормального. Бачив лише, що я усміхався. Думається, що таке поводження наглядача було зумовлено наказом Мельникова.
У Дружківці перед зміною вранці 17 червня черговий КПУ вдарив своїм туфлем мене по босій нозі і сказав моїм співкамерникам, підозрюваним у кримінальних злочинах: «Он уже отсидел за измену Родины 25 (двадцать пять) лет и еще получит». Звідки така інформація у наглядача КПУ? Чи не від Мельникова? А чому 25? Адже сім. І не за зраду, а за те, що не є за радянськими законами злочином, а саме за «взгляды, записи, письмо». Чи далеко від цього до того, що в камеру «випадково» попаде професіональний вбивця і (из любви к Родине) задушить чи вб`є «зрадника Батьківщини»? Мельников пояснив дії наглядача низькою культурою працівника міліції, а на мене кричав: «А кто Вы такой?»
Мельников протягом всієї «бесіди» вів себе як відвертий шовініст і юдофоб, застосовував дешевенькі, низькопробні прийоми.
Прокурор Вінник не мав достатніх підстав (анонімка) для дачі санкції на обшук, а після заяви про те, що в день обкрадання магазина я не був на Україні — ніяких.
Працівники міліції не мали ніякого права читати і конфісковувати листи, мої праці, книги, папір, друкарську машинку, оскільки це не було вкрадене в магазині № 7.
Майор Якоченко та в. о. нач. Костянтинівського міськвідділу МВС Мельник не мали ніяких підстав для затримання мене, оскільки обшук, проведений згідно санкції прокурора, не дав ніяких матеріалів для цього.
Міськвідділ та обласне управління КДБ не мають санкції ні на обшук, ні на затримання, отже, робили це всупереч законам.
Незаконними діями міліції та КДБ мені заподіяні значні матеріальні та моральні збитки, заподіяна шкода моєму здоров`ю.
Вважаю, що:
1. Підполковник Мельников Віталій Олексійович, діючи руками міліції, грубо поручив радянські закони, підірвав престиж влади (зокрема, органів КДБ) і повинен понести кару;
2. Порушено статті Конституції СРСР про недоторканість житла та таємниці листування;
3. Конфіскація рукописів, листів, фотографій, друкарської машинки, чистого паперу та всього іншого незаконна, вимагаю повернення їх;
4. Мельников одержав заяви до КДБ, на які посилається в попередженні, шляхом шантажу та погроз (заарештуємо, вигонимо з роботи, закриємо шляхи до навчання та роботи дітям і т. п.);
5. Виписане попередження не має сили, прошу його скасувати.
Вищеописана акція наштовхує на думку, що вкрадені на Костянтинівському автовокзалі дві мої сумки з книгами, рукописом книги та іншими речами є справа місцевих органів КДБ. Прошу розслідувати та в разі підтвердження мого підозріння, повернути вкрадене.
(Після 15 червня 1976 року).
З архіву родини Тихих.
Мы надеемся, что эта публикация вызвала интерес у читателей, а возможно и у нынешних сотрудников милиции и СБУ, работающих в том же здании, где проходил допрос О. Тихого.
Давно пора подумать об установке памятного знака о пребывании здесь известного далеко за пределами Украины борца за Украину и правозащитника.
Мы приглашаем всех желающих принять участие в велопробеге, посвященном Дню независимости Украины, который будет проведен 22 августа по местам жизни Тихого (Алексеево‑Дружковка, Ижевка, Николаевка, Часов-Яр, Дружковка). Обращаться в редакцию «Провинции».
Товариство им. О. Тихого.
То же здание стоит.Те же
То же здание стоит.Те же люди,некоторые и работают еще наверное.А ведь есть конкретные фамилии.Кто покаялся за преступления?Система не изменилась.У власти те же лица,что и тогда.И о каком построении демократического общества может идти речь?