несвяткове

Геть змарніла травнева казка,
Душу тиснуть повстанські пісні…
Боже милий, та де ж твоя ласка?
Стільки хлопців згоріло в війні!

Ти забрав їх… повів крізь вогонь,
Крізь катівню, крізь біль і Донбас…
Та невже ми не гідні того,
Щоб герої жили серед нас?

Та невже не даси нам руки,
Лишень вгору піднімеш перст? 
Та невже тилові пацюки - 
 Наш важкий і довічний хрест?

Піднімаються в небо палаци,
Статки знаті ростуть мов гриби…
А хлопчина кричав у рацію,
Що останній патрон – собі !!!

У маршрутці лунає шансон 
Про Москву і російські «берёзи»,
А хлопчина тримає патрон,
По-дитячому витерши сльози.

Руські фільми, російський банк,
Сепаратам – свобода слова.
А хлопчина, підбивши танк,
Впав в траву біля самого рову.

Він упав, зупинивши Росію,
І лежить на холодній землі.
Його так зігрівала надія,
Що і ми зупиняєм її!

…Геть змарніла травнева казка,
Душу тиснуть повстанські пісні…
Боже милий, та де ж твоя ласка?
Збережи наших хлопців в війні!

Ми не маємо права мовчати.
Ми єдині, ми сила, не злидні! 
Повертайтесь живими, солдати.
Ваших подвигів станемо гідні…

===================

Мені наснився сон – чабрець,
Тихенько вітер покурів солому…
І наче хлопець, наш боєць,
Приїхав врешті решт додому.

Він довго йшов – крізь всю війну,
Крізь Волноваху, голод, втому, 
Крізь спеку, зиму і весну…
І ось прийшов. І ось він вдома.

Спинився хлопець біля тину
І дивиться крізь біль на хату:
Кудись пішла його дружина,
Кудись поділись діти й мати.

Пішов солдат великим містом,
І скрізь свою рідню шукає,
А навкруги - вогні-намисто,
Бузок, тюльпани, скрипка грає…

Спішать на бал худі панянки,
Попса летить з телеекрану…
Дитячі примхи й забаганки 
Батьки виконують старанно.

Гуляє щедро Україна 
Від Харкова аж до Карпат,
Але у натовпі родину
Не бачить ранений солдат!

А ж ось закрився ресторан,
Замовк на вулиці приймач,
І чує сивий капітан
Дитячий і жіночий плач.

І він побіг, побіг щосили,
Як від шаленого вогню! 
І бачить захисник могилу, 
А поруч всю свою рідню!

Кричить, але не чують діти!
Він плаче: «Мамо! Мамо! Мам!»…
Його не бачать! А з граніту 
Йому всміхається… він сам.

Летить душа солдата в вирій. 
Немає сліз, не б’ється серце.
Під ним – п’янкий веселий Київ,
Під ним – брати в степах донецьких…

Мені наснився сон – чабрець,
Тихенько вітер покурів солому…
Пішов у небо наш боєць,
I слова не сказав нікому..

Тетяна Малахова

відомий літератор, переселенець з Горлівки