Мій Дім

Ну що, привіт, мій Дім! Що там, хоч горобці по тебе зараз снують? Мій добрий старий будиночок з турелькою (це башта на танку, хто не знає:). Схоже, це твій, друже, фінал. Тільки диво тебе оживіть. Але я так хочу в це вірити...

Побудований залізничниками для залізничників (місто було центром самої потужної тоді Донецької залізниці) в 30-ті, як раз на перехресті величавої школи (мій Собор Паризької Богоматері) та стадіону, ясна річ "Локомотив", ти створив мене та моє життя.

Твій початок був в роки великих репресій. Коли один за одним зникали спочатку чоловіки (більше начальники), а потім родини.

Напроти, практично в тебе у дворі (за парканом), в 1927 році (збереглися цифри на стіні) була побудована вол'яжна двоповерхова гостиниця для партийних бонзів з грандіозним балконом та гербом СРСР, який залишався до останнього.

Фінал цієї будівлі був - Медичний Реабілітаційний комплекс для спортсменів. До цього - залізнична лікарні, де лікувалися залізничники, якими й були мої батьки. В моєї уяві чомусь залишилися спогади, як мене немовлям приносили люди на обстеження. Я прямо відчуваю холод тих терезів, на яких мене важили.

Так ось, в 37-38 роках тут вже не був готель. Тут було Вузлове НКВС. Тому туди й забирали з нашого дому (і зі всього міста) людей. Мені розказувала жінка, яка дівчинкою жила тоді в нашому домі - як дружини заарештованих чергували з вікон нашого дому, щоб побачити, коли їх вивозять. А коли бачили, що виносили труп та кидали на телігу, бігли за нею до садів ГПУ (станція садівництва), де заривали розстріляних. Розкопували по ночах та перепоховували...

Мої батьки всесилися туди напочатку 50-х, коли тато одружився з мамою, а потім в 1952-му тут народилася моя сестра, а через 6 років я.

Так в третьому під'їзді, на другому поверсі тут оселилося Кохання, яке озарило цю квартиру, яке продовжувалося тут до 2022-го року. Його несли та несуть я, моя сестра, наші діти та онуки. Ми всі проізводні (похідні) цього Кохання.

Їм була пропитана вся квартира і ми бачили, коли підходили до будинку, як воно світиться скрізь вікна на другому поверсі. Мама завжди дивилася у вікно, коли я, наші близькі виходили у двір з під'їзду і завжди махала нам рукою.

У 2011-му році я на годину не встиг застати її живою і приїхав, коли вона вже померла. Тоді я довго стояв (доки не оформили документи) над своєю матусею в автобусі ритуальної служби. І бачив, як стрілки годинника невпинно убігають від часу, коли вона ще була жива. Від часу, коли ми всі були щасливі.

Я стояв у своєму рідному дворі, де на стінах будинку ще червоною фарбою залишалися надписи його після воєнної відбудови - "Слава великому советскому народу - народу Победителю!!!". Де посередині будинку йшов вертикальний шов, що свідчив про те, що середину його розбомбили під час другої світової.

Те, що розбомбили радянські літаки ніхто й не скривав, бо тут в 1942-му році жили високопоставлені неміцькі офіцери. Існувала легенда, що на верхньому поверсі, як раз під тою турелькою жив нацистський генерал і бомба попала прямо в нього, тому всі бачили залишки стін по яких були розбризгані його мозки...

Я пам'ятаю ще коли в домі на цокольному поверсі була котельна на вуглі. І біля нашого під'їзду цій вугіль висипали з вантажівок. Дітьми так таємниче було проникати в цю котельну, лазити по чердаках, підвалах. Особливо запам'яталося, як повзеш під домом по якихось комунікаціях і обличчям втикаєшся в дохлого щура...

Я пам'ятаю кожну зелену вишню, що їв з наших маленьких вішенек, альтанку-бесідку, де наші батьки "забивали козла", футбол в одні ворота, вибівайло, латки - особливо по дерев'яному. Коли бігати дозволялося тільки по лавках, бесідці, дерев'яних бордюрах та подібному. Ще тенісний дубовий стіл - чому я й став чемпіоном школи по пінг-понгу. Ще кільце баскетбольне на дереві - чому я грав за збірну інституту та заводу по баскету.

А ще там, біля нашого під'їзду, на стані збереглася, написана мною цифра 595. Це мій рекорд в набівайло! Правда після цього прийшлося мені зробили операцію на паховій грижі, бо набивав "щечкою":)

Так я тут ліпився.

А головне - всі діти, онуки тієї великої родини, яка почалася з великого Кохання. Яке й досі своїми крилами зберегає та гріє всіх нас.

Прощавай наш Дім з турелькою, прощавай місце нашої сили та любові.