Деякі люди проходять свій шлях, не залишаючи жодного сліду. Вони схожі на тіні, сірі й непомітні. Але є й такі, що віддають душу й тіло за нашу свободу. Одним із таких людей і був Олекса Тихий – правозахисник, громадський діяч. Він жив в період репресій, війни, розрухи, страху кожного за своє життя та життя своїх близьких. Проте Олекса не мав страху перед тоталітарною машиною, яка врешті-решт розчавила його тіло, але не дух. Помер Олекса Тихий на початку травня 1984 року у лікарні табору для політв’язнів.
В січні 2008 року, у 81-шу річницю з дня народження Олекси Тихого в Олексієво-Дружківці пройшли перші читання творів Олекси, присвячені його пам`яті. Мене, як переможця цих читань, преміювали досить незвично: мандрівкою до Києва, зустріччю з сином і онуком Олексія Івановича та відвідинами його могили на Байковому цвинтарі. Поруч із Олексою спочивають його однодумці і побратими Василь Стус і Юрій Литвин.
У Києві зібралася ціла делегація: окрім мене, рідних Олекси Тихого, його пам`ять вшановували директор ЕКЦ «Бахмат» Володимир Березін, учениця Миколаївської школи, де в 1948-49 роках працював Олекса Тихий, Яна Небувайло, київські журналістки Світлана Кузьменко та Наталя Жукова, які є вихованками студії еко-журналістики газети «Провінція» та «Бахмату».
На могилу Олекси було покладено квіти, запалено освячену лампадку з його малої батьківщини – Костянтинівського району. Потім у Володимірівському соборі та храмі Св. Архангела Михаїла було відслужено панахиду за упокій Олекси.
Цим екскурс містом не закінчився. Відомий громадський діяч, колишній політв`язень Василь Овсієнко дав нам декілька порад, де б хотів побачити своїх послідовників Олекса Тихий. Одним з таких місць, безперечно, є музей народної архитектури та побуту України у Пирогові, який знаходиться просто неба. Саме в таких скарбницях історії виховуються справжні патріоти своєї Вітчизни, такі, як Сковорода, Шевченко, Тихий...
Окремо треба сказати про Володимира Олексійовича Тихого, який наслідує батька не лише зовнішньо, але й активною громадською діяльністю, яку він поєднує з науковою роботою у ядерній фізиці та екології (до речі він, як і батько, завершив МДУ). До того ж, Володимир Олексійович виявився чудовим екскурсоводом і показав нам Київ в усій красі.
Насамкінець хотілося б висловити щиру подяку спонсорам цієї подорожі: товариству ім. Олекси Тихого, обласній організації “Просвіта”. Сподіваюсь, що подібне преміювання переможців Олексиних читань не завершиться тільки-но розпочавшись, і наступного року гідні цього теж поїдуть до Києва.
Від редакції. Олександр має рацію. Як стало відомо, товариство ім.Олекси Тихого, “Просвіта”, «Бахмат» разом з Костянтинівським районним та Дружківським міським відділами освіти планують зробити Олексини читання та травневі подорожі до Києва традиційними. Отже, готуйтеся! Наступні читання відбудуться наприкінці січня наступного року у Новодмитрівському ліцеї Костянтинівського району. Взяти участь у них може кожен, кому цікаві життя і творчість Олекси Тихого. Звертайтеся до «Провінції».
В січні 2008 року, у 81-шу річницю з дня народження Олекси Тихого в Олексієво-Дружківці пройшли перші читання творів Олекси, присвячені його пам`яті. Мене, як переможця цих читань, преміювали досить незвично: мандрівкою до Києва, зустріччю з сином і онуком Олексія Івановича та відвідинами його могили на Байковому цвинтарі. Поруч із Олексою спочивають його однодумці і побратими Василь Стус і Юрій Литвин.
У Києві зібралася ціла делегація: окрім мене, рідних Олекси Тихого, його пам`ять вшановували директор ЕКЦ «Бахмат» Володимир Березін, учениця Миколаївської школи, де в 1948-49 роках працював Олекса Тихий, Яна Небувайло, київські журналістки Світлана Кузьменко та Наталя Жукова, які є вихованками студії еко-журналістики газети «Провінція» та «Бахмату».
На могилу Олекси було покладено квіти, запалено освячену лампадку з його малої батьківщини – Костянтинівського району. Потім у Володимірівському соборі та храмі Св. Архангела Михаїла було відслужено панахиду за упокій Олекси.
Цим екскурс містом не закінчився. Відомий громадський діяч, колишній політв`язень Василь Овсієнко дав нам декілька порад, де б хотів побачити своїх послідовників Олекса Тихий. Одним з таких місць, безперечно, є музей народної архитектури та побуту України у Пирогові, який знаходиться просто неба. Саме в таких скарбницях історії виховуються справжні патріоти своєї Вітчизни, такі, як Сковорода, Шевченко, Тихий...
Окремо треба сказати про Володимира Олексійовича Тихого, який наслідує батька не лише зовнішньо, але й активною громадською діяльністю, яку він поєднує з науковою роботою у ядерній фізиці та екології (до речі він, як і батько, завершив МДУ). До того ж, Володимир Олексійович виявився чудовим екскурсоводом і показав нам Київ в усій красі.
Насамкінець хотілося б висловити щиру подяку спонсорам цієї подорожі: товариству ім. Олекси Тихого, обласній організації “Просвіта”. Сподіваюсь, що подібне преміювання переможців Олексиних читань не завершиться тільки-но розпочавшись, і наступного року гідні цього теж поїдуть до Києва.
Олександр Середа, учень 11-го класу Дружківської ЗШ № 17.
Від редакції. Олександр має рацію. Як стало відомо, товариство ім.Олекси Тихого, “Просвіта”, «Бахмат» разом з Костянтинівським районним та Дружківським міським відділами освіти планують зробити Олексини читання та травневі подорожі до Києва традиційними. Отже, готуйтеся! Наступні читання відбудуться наприкінці січня наступного року у Новодмитрівському ліцеї Костянтинівського району. Взяти участь у них може кожен, кому цікаві життя і творчість Олекси Тихого. Звертайтеся до «Провінції».
Цікаво!