Для мене це фото вбивче. Так само - у 1924 році, на площі зібралася купа приїжджих робітників з Краматорську, Горлівки, Костянтинівки та інших міст Донбасу. Відкривали охрєнітєльний бетонний пам'ятник тій епосі. Не просто Артему, що тупо загинув у 1921-му. Це був грандіозний рух величезної бетонної скелі, бетонної хвилі — що ознаменувала перемогу безглуздя над здоровим глуздом.
Як говорив мій батько — «на руці цієї скульптури, коли його мили, розміщалися 5 пожежників!..»
Люди приїхали на робітничу конференцію, яка зробила з відкриття пам'ятника якусь масову істерію, масове помешаніє. І, як квінтесенцію, як оргазм всього цього неподобства був виступ якогось профпарт чиновника, який неочікувано для багатьох вигукнув, коли закінчував свій спіч, — «Хто за те, щоб Бахмут перейменувати на честь Артема?» І дев'ять тисяч присутніх підняли руки.
Тим самим практично на сторіччя — 93 роки, ім'я Бахмут було зірване з міста грубою робітниче-більшовістською грабаркою.
Місто стало в один ряд з Зінов'ївськами, Риковськами, Будьонівськами, Ворошилівськами, Свердловськами та іншими пустопорожніми назвами, якими ґвалтували історію, пам'ять та реальне, нормальне життя.
Бахмутяни не були раді, але що вони могли зробити? Вони перетворювалися в типові комуно-гвинтики, якім думати було нема чим. І так, такими тупими дамбасятами, пристосуванцям, вони жили 93. Доки їм, як і в 2016-му, зверху не повернули стару назву.
«А що ми зробимо?» — говорили багато хто з них, «Ми проти, але хто нас послухає?»
Після 2016-го, тільки неповних 7 років прожили люди в Бахмуті. Начебто звикли. Декому, навіть, більше подобалося, ніж з кривавим Артемом на чолі. А потім все — тільки руїни он-лайн.
І повернення Артема на труп міста збоченцями рашистами.
Так, за все треба відповідати.
І зараз як раз - те саме.
Володимир Березін.
- Щоб додати коментар, увійдіть
- 4 перегляди